Мене звуть Настя, мені 33 роки. Моя історія про дивовижну жінку — мою свекруху Мирославу Павлівну. Але про все по черзі.
Початок цій історії поклало моє знайомство з Ванею. Ми працювали в одній компанії, але в різних відділах і були дуже поверхово знайомі. Але якось мені знадобилося щось у їхньому відділі (вже й не пам’ятаю, що). Так почалося наше знайомство, потім ми почали зустрічатись і через рік вирішили зіграти весілля. Як і належить, попереду на нас чекало знайомство з батьками. З моїми жодних проблем не було, вони, навпаки, готові були зятя на руках носити (на той час вони вже років десять чекали онуків, і ось, нарешті, перший крок до цього). Але знайомства з його матір’ю (батька в Івана не було, пішов із сім’ї давно) я дуже боялася.
Знаєте, ні для кого не секрет всі ці анекдоти про свекруху та невістку, про незрозумілу прихильність сина до матері, про причіпки тощо. Я чомусь не сумнівалася, що моя майбутня свекруха саме така. Звичайно, я постійно розпитувала Ваню про його маму. Що мене насторожило, то це те, що він видавав інформацію порціями, причому дуже дозовано-скоригованими. Якісь напівпрозорі характеристики, невиразні пояснення — тепер я вважала, що шановна Мирослава Павлівна — мегера з мегер.
І ось настав день Х. Ми приїхали до матері коханого (вона живе за пів години їзди від нашого будинку). Тут відчинилися двері і я… впала в ступор. Ні, я звичайно, готувалася до всього, але те, що я побачила, кардинально змінювало всі мої переконання. Переді мною стояла підтягнута дама, у футболці та джинсах, із короткою модною стрижкою, з макіяжем та ароматом дорогого парфуму. Я, звичайно, не перебільшуватиму, що вона була схожа, швидше, на його сестру, але виглядала вона шикарно. Але на цьому сюрпризи не скінчилися.
– Ой, Настуню, а я на тебе так чекала.
– Так, мені теж дуже приємно, Мирослава Павлівна.
– Я тобі дам, припини! Тільки Мирослава! Я, між іншим, навіть не на пенсії, — зауважила вона.
Тепер я зрозуміла, чому Іван так скупо описував свою матір. Це зараз я вважаю її найкращою у світі свекрухою, а тоді вона здавалася мені мінімум дивною (настільки сильно в моїй голові сиділи стереотипи про свекруху).
Далі більше. Виявилося, що, вибачте, дарма що 54 роки, дивно говорити «бабулька», бігає вранці, ходить на йогу, і, крім роботи (у неї невеликий квітковий магазин), веде власний блог в інтернеті.
Згодом я звикла до всього і невдовзі ми зіграли весілля. І ось тут почалися нові «приколи».
– Ой, що це? — з жахом спитала свекруха, ніби я не борщ готувала, а сірчану кислоту випарювала.
– Я готую обід, Мирославо. А що?
– І як це ти все? А я ось тільки простеньке… — зам’ялася вона. Загалом, з невиразного монологу я зрозуміла, що моя свекруха в кулінарії далеко не асс.
А ось ще одна реальна історія з нашого життя. Стою я якось і мию каструлю. Входить Мира. Боже, я ніколи не забуду вираз цього обличчя. Минуло вже майже два роки, а я й досі шкодую, що під рукою не було фотоапарата. Довго розповідати не буду, тільки скажу, що після цього в будинку з’явилася посудомийна машина, оскільки свекруха напала на сина, що «не можна так експлуатувати власну дружину».
Одного разу я все ж таки зважилася на розмову з чоловіком. Він пояснив мені причину такої поведінки.
– Раніше вона була така як всі, звичайна жінка, любляча дружина, робота, дім. Але час минав, я виріс, став самостійним. Через кілька років тато пішов від нас до іншої жінки. Я переживав, що мама піде в себе, але як бачиш…
Так, і тут я зрозуміла, що нічого дивного в Мирославі немає. Вибачте мені, чому це вона повинна днями драять квартиру, варити обіди, а ночами сидіти над фотографією колишнього чоловіка і пускати сльозу? Ось як треба жити — модно одягатися, любити себе і не засмучуватися через дрібниці, особливо через чужу думку про щось у вашому житті.
Ми одружені вже три роки. За цей час у нас народилася донечка Поліна. Я вирішила надовго в декрет не йти і довірити доньку свекрусі. Чи знали б ви, скільки часу у мене пішло, щоб пояснити їй, що до чого. Ну і хто з нас свекруха?