Мені шістдесят п’ять років. Маю дорослу дочку та сина. Марії тридцять вісім, Миколі сорок чотири. Лише зараз зрозуміла, якою поганою матір’ю була. Донька зі мною не розмовляє, вона вважає, що сина я люблю більше, але на те були свої причини…
Микола був довгожданою дитиною, і народила його від коханого чоловіка. Коли синові було два рочки в нашій родині трапилась трагедія — його батько загинув в автокатастрофі. Як я тоді страждала, просто не могла знайти собі місця…Тоді вчинила дуже не правильно — віддала Миколу своїй старшій сестрі. Та не могла мати дітей зі своїм чоловіком Олегом, а мені здавалося, що я не зможу сама виховати сина…
Переїхала до іншого міста із села…Почала жити з одним мужчиною. Намагалася почати все з чистого аркуша, та материнське серце боліло за синочком…Якось зателефонувала сестра і сказала, що з чоловіком своїм вона розлучилась, бо той зрадив її. Почала скаржитися, що Олег хотів мати своїх дітей, а Миколка для нього чужий. Я одразу кинулась на автовокзал. Зрозуміла всю свою помилку — синочком кидалися, як непотрібним цуценятком. Більше я його нікому не віддам!
Вдома мене не дуже й чекали…Матір ще була ображена на мене, як я вчинила з Миколкою, що віддала його сестрі. Обзивала мене зозулею. Та в мене для них була одна новина — скоро в мене буде ще одна дитина… Говорити колишньому коханцю про це не хотіла, він не прийняв би мене з Миколкою. Так я і залишилася в селі з двома дітьми. У вихованні дітей допомагала матір та сестра.
Син не знав ніколи, що з ним так колись вчинила рідна матір. Та і я попросила маму та сестру про це не говорити. Але якось він все ж дізнався правду…Я дуже завинила перед Миколою, тому й намагалася більше віддавати своєї любові йому. Марія це бачила, вона дуже на мене ображається…Ось все життя.
Тому з сином в мене склалися кращі відносини. Ми більше спілкуємось з ним, все знаю про його родину, а от донька відсторонилася…Так, я була поганою матір’ю…І я це заслужила.
