В університеті я познайомилася із Марком. Дуже скромний, добрий, привабливий хлопець. Він дивився на мене очима цуценя, терпляче чекав і сподівався на взаємність. Але я була закохана в хлопця з потоку. Всі думки були про нього. А з Марком фліртувала на перервах між парами, постійно виглядаючи з-за його спини об’єкт своїх мрій.
Ігор. Він був гарний і неперевершений. Пізніше ми почали тісно спілкуватись, проводити разом багато часу. Але про серйозні стосунки не йшлося. Я чекала 3 роки. Плакала ночами в подушку, підскакувала при кожному телефонному дзвінку і вірила, що колись він прокинеться і зрозуміє, який скарб знаходиться поруч із ним, і ми житимемо довго і щасливо. Але дива не сталося.
Я подорослішала, і цінності у житті стали змінюватися. Весь цей час Марко був поруч. Дзвонив мені вечорами, робив за мене курсові. Іноді ми гуляли, але про стосунки мови не йшлося. Я звикла до нього як до рідного. Більш доброї та відданої людини я не зустрічала у своєму житті до цього дня. І я вирішила і зробила крок назустріч. У нас розпочався роман.
На жаль, за весь час стосунків я жодного разу не зазнала того хвилювання, властивого всім закоханим. З ним було добре, затишно, тепло. Він носив мене на руках і був вдячний за кожну годину, проведену разом.
Подруги заздрили, я була щасливою, і ми готувалися до весілля. Але в душі жило постійне відчуття, що чогось не вистачає. Хотілося бурі емоцій, переживань. Всі казали, що я бішусь із жиру.
Я перейшла на іншу роботу. Коли я увійшла в кабінет на співбесіду, перше, що я побачила – це очі мого майбутнього начальника. Він був старший за мене і зовні зовсім не схожий на ідеал мого чоловіка. Але ці очі…
За 2 дні він запросив мене на побачення. І понеслося. Я приховала від нього, що не вільна. Закохалася по вуха.
Костя гарно залицявся, говорив компліменти. Я не встояла. Маркові я нічого пояснювати не стала, просто сказала, що нам треба пожити окремо, розібратися в собі. Я не розірвала остаточно з ним стосунків, приховувала від нього, що в мене є інший.
З Костею все складалося досить гладко. Він хотів сім’ю, дітей. Мене щось тримало. Я почала бачити в ньому все більше недоліків, і мені хотілося все кинути і втекти назад до свого Маркусика. Але той тримав мене мертвою хваткою. Ось так і протікало моє життя «на два фронти». З ким це траплялося, зрозуміють мене. Телефон на беззвучному режимі, постійні прогулянки із подругами, на роботі затрималася.
Обидва щось підозрювали. Обидва наполягали на спільному проживанні. Ви спитаєте, чим усе це закінчилося? А нічим, так живу вже 2 роки.
Час іде, треба визначатися, але не можу. Духу не вистачає сказати одному. Та й кому з них? Теж треба вирішити. У Костю я закохана й досі. Він приваблює мене як чоловік у фізичному плані, але він невиправний бабій. А Марк – це чоловік на все життя. За ним, як за кам’яною стіною. Але дуже нудно.
Втомилася від брехні, від остраху, що все відкриється. Може, хтось не зрозуміє мене і засудить, а хтось зробить правильні висновки і не повторить моєї помилки.
