Галина після смерті чоловіка, який довго і важко хворів, залишилася абсолютно одна. Вона повинна була давати собі раду, бо ростила двох маленьких синів. Жінка багато працювала та дуже втомлювалася. Вона метушилася між роботою, садком молодшого сина та школою старшого. Галина ніколи не скаржилася на долю, ціпко стиснувши губи, весь біль та тягар пропускала скрізь себе.
Минали роки, сини росли швидко. Ще змалку вони були дуже різними. Старший Ігор мав впертий характер, ніколи і ні в чому не прислухався до матері, часто любив втекти зі школи, а потім й з дому без будь-яких причин. А от молодший Володя був дуже спокійним та покірним. Хлопець ріс справжнім маминим помічником та захисником. Ніколи не сказав матері поганого слова чи відмовив їй.
Кожен із синів Галини створив сім’ю, в обох народилося по двійко дітлахів. Невістки були вправними господинями, люблячими жінками та мамами. Володя працював водієм, непогано заробляв, забезпечував жінку та дітей, ще й матері примудрялися допомагати.
Старший же Ігор почав частенько зазирати в чарку. Він мав золоту роботу, працював зварювальником. Отримував дуже високу зарплатню, от лише ніхто її не бачив. Додому Ігор приносив один мізер, решту спускав на оковиту. Після роботи затримувався з друзями в барі. Не чув ні благань жінки, ні настанов матері, якій ні разу й не допоміг нічим: ні ліками, ні фізичною працею, ні добрим словом.
Через деякий час через часті прогули та нетверезий стан Ігоря звільнили з роботи. Він перестав зовсім стежити за своїм виглядом. Міг тижнями ходити неголений, немитий, не стригтися, не змінювати одяг. З жінкою спілкуватися практично перестав, при тому, що жили під одним дахом. На дітей теж не особливо звертав увагу. Його цікавило лише одне: де взяти гроші на горілку.
Галина та її молодший син Володя неодноразово пропонували завезти Ігоря на лікування, хотіли допомогти. Але спроби були марними. Він почав ходити по сусідах, по знайомих, просити пару гривень або щоби налили. Жінка його залишила, переїхала жити до своєї матері. Діти з батьком спілкуватися перестали, тому що відчували обіду на нього, що проміняв їх на алкоголь
Одного вечора жінці Ігоря пролунав дзвінок. Телефонував друг Ігоря по випивці. Розказав, що у той день Ігор напідпитку прийшов до нього, просив «виручити». Друг не відмовив, але якби ж знав, що в Ігоря станеться інсульт, хіба б пригощав його. Уже через годину жінка, мати та брат Ігоря були у лікарні під палатою непутящого брата. Галина підняла на ноги всіх знайомих лікарів, ридала та просила, щоби помогли витягнути сина з недуги. Брат допоміг матеріально, як лише міг.
Цього разу Ігорю пощастило. Він досить швидко реабілітувався, практично без ускладнень після інсульту. Певний час про алкоголь навіть й мови не було. Жінка з дітьми повернулася до Ігоря, повіривши в його обіцянки більше не зловживати.
Та пройшло декілька місяців і все почалося знову. Ігор знову часто не ночував вдома, приходив лише під ранок у нетверезому стані. Почав виносити з квартири все, що бачив перед собою. Жінка поки що терпіла це все, хоча їй було прикро, що діти живуть у такій нездоровій атмосфері. Вона наділася та вірила до останнього, що ще можна щось змінити. Вони з Ігорем навіть двічі відвідали лікаря, записали чоловіка на візит у реабілітаційний центр.
Але ще один, цього разу, фатальний дзвінок перевернув усе з ніг на голову. Тепер уже подзвонили мамі Ігоря, щоб приїхала підтвердити особу. Того вечора він п’яний повертався додому. На вулиці було слизько та морозяно. Послизнувшись на тротуарі, Ігор не втримався та зі всієї сили впав на бетон. Удар головою був для нього смертельним.
Галина важко переживала втрату сина, зовсім злягла. Невістка-вдова переїхала з дітьми жити до свекрухи, бо тепер їй потрібен був пильний догляд. Алкоголь зруйнував усе, що міг мати Ігор: роботу, здоров’я, сім’ю, життя. Скільки болю та сліз приніс він у родину й назавжди забрав чоловіка, тата, сина та брата.
