Нещодавно ми зі співробітниками їздили за місто. Гарно провели час, відпочили, набралися сил і готові підкорювати нові вершини. У автобусі біля мене сиділа Іра. Ми дивилися на краєвиди, обговорювали будинки, села, все що траплялося нам по дорозі. От проїжджаючи одне село, я сказала, що хотіла б тут мати дачу і кожні вихідні їздити туди відпочивати від міського гамору.
Вона почала розповідати, як її дідусь і бабуся продали свою невеличку квартиру і переїхали у село. Бо стареньким вже важко підійматися на поверх. Хочуть обробляти город, щоб мати свіжі овочі та зелень. От через знайомих знайшли, наче ідеальний варіант. Близько до міста, чистий охайний будинок з усіма комунікаціями. Поруч все потрібне – магазин, аптека, амбулаторія та автобусна зупинка недалеко. За метрів триста від городу ліс. Просто знахідка, а не дім, і ціна низька.
Але проживши там місяць. Дідусь і бабуся телефонують до батьків і зі сльозами на очах кажуть, що не можуть тут більше жити. Виявилося, що їх сусіди до себе на подвір’я зводять усіх бездомних собак. Там постійний гавкіт та скавуління. Ще на додачу до цього вони стягують усякий непотріб зі смітників. Їх подвір’я настільки захламлене, що там і пройти нема куди. Щоб дістатися до хати – треба проходити коридором зі сміття. І у сонячну погоду там сморід страшенний. Ніякого спокою нема.
Тому батьки почали шукати інші варіанти для переїзду, а поки забрали батьків до себе. Отже, будьте пильними, коли купуєте житло. За дарма ніхто нікому не віддасть хорошого варіанту.
