– Нагодуйте її швидше, нехай перестане нарешті кричати. А ще краще – заберіть в іншу кімнату, щоб я не бачив і не чув цього вічного крику. Розумієте, що ця дитина діє мені на нерви?!
– Костю, візьми маленьку на руки, приголуб. Це ж твоя крихітна донечка, – тихо промовила сусідка.
– Ні, я не не можу навіть дивитися на неї, вона принесла з собою лише проблеми і страждання.
Костя різко вийшов із дому, грюкнувши дверима.
Жінка сумно подивилась услід та поспішила заспокоїти крихітку, яка розривалась від плачу.
Костянтин до 35 років залишався переконаним холостяком. Але в якийсь момент несподівано для себе познайомився з неймовірною дівчиною та повністю втратив голову. Вона була просто неймовірна – ідеальна красуня. Кості здавалось, що він найщасливіша людина на світі. А коли Настя одного разу повідомила йому новину про вагітність – був на сьомому небі.
Сама ж дівчина не виглядала надто радісною. Навпаки, якось поникла і часто плакала. Костя списував усе це на гормональні сплески і як міг підтримував Настю.
Якось, повернувшись після роботи, чоловік не застав кохану вдома. Спочатку вирішив, що вона просто засиділася з подругами або вирішила переночувати у батьків. Телефон не відповідав, тож Костянтин став неабияк хвилюватися.
Наступного дня поспішив на пошуки, проте вони не дали жодного результату – Анастасія ніби розчинилась у повітрі. Її ніхто не бачив і не мав жодної інформації, яка могла б допомогти.
Знайомі та друзі по-різному ставились до цієї ситуації. Хтось підтримував Костю, а дехто лише хитро посміхався над його розтоптаними почуттями. Так минуло півроку…Одного сонячного ранку чоловік прокинувся раніше, ніж зазвичай і неквапом готував свою ранкову каву та насолоджувався думками. Його роздуми перервав дивний звук, схожий на дитячий плач. Костянтин відчинив вхідні двері й побачив перед ними кошик з немовлям. Це була дівчинка, зовсім крихітна.
Такого повороту Костя ніяк не очікував, навіть розгубився на хвильку. На допомогу прийшла літня сусідка, яка так само вийшла на крик немовляти.
– Яке ж миле дитятко! Пречудова дівчинка, – все повторювала жінка, заносячи кошик у будинок Кості.
Поруч із дитиною лежав лист. Він був від Насті…
– Вибач мене, якщо лише зможеш, Костю! Я дуже кохала тебе! Але ця дитина… Вона все зруйнувала, перекреслила мою кар’єру і плани на життя. Я не хочу жертвувати собою заради неї, не потрібна вона мені. Забери її якщо можеш і прости мене…
Першим імпульсом чоловіка було якнайшвидше спекатися цієї нестерпної “проблеми”, яка весь час кричала і нагадувала йому про душевний біль, який досі не пережив.
Сусідка ніби прочитала в очах Кості його намір.
– Не віддавай її, це ж твоя рідна донечка. Уяви як складеться її життя в інтернаті. Ти можеш виховати її та мати поруч найріднішу людину, яка не зрадить та принесе лише щастя.
Чоловік не слухав цих слів, він уже твердо вирішив позбутися дівчинки та хотів одного – заглушити своє страждання й забути цю історію раз і назавжди.
Вечір минув у безпам’ятстві. Костя випив незліченну кількість вина та заснув просто на дивані у вітальні. Прокинувшись наступного дня, підскочив, ніби ошпарений.
– Що я накоїв!
Приїхавши у дитячий будинок, хлопець нервово увірвався до кабінету директорки.
– Де моя дочка? Куди ви її поділи? Я забираю її негайно, чуєте?
Літня директора лише спокійно усміхнулася.
– Сідайте, будь ласка, та заспокойтеся, випийте води. З вашою дитиною все гаразд. Зараз її принесуть, не хвилюйтеся.
Вона була неймовірна, з широко розкритими блакитними оченятами і світлими кучерями. Костя відчув як щось ворухнулось у грудях. Він взяв дівчинку на руки і зрозумів, що більше нікому не віддасть її.
***
Оленці вже 18. Роки пролетіли як мить, а Костя досі не розуміє як міг ледь не втратити зміст свого життя. Інколи варто пережити страждання, щоб отримати справжнє істинне щастя.
