Я росла без батька. Він покинув нашу сім’ю, коли мені було лише 3 рочки і більше ніколи в моєму житті не з’являвся. Мати подала на аліменти, але він не заплатив ні копійки. Його родина також ніколи зі мною не спілкувалася. Можливо, важливу роль зіграв мій вік, але я ніколи не сумувала ні за ним, ні за іншими.
Мене виховала мама та бабуся по материній лінії і все, оскільки великої і дружньої родини у нас ніколи не було. Лише з віком мені ставало прикро, що все так склалося. Дитиною відчувала себе щасливою, а тепер розумію як мамі було нелегко.
Коли я підросла, мій батько нагадував про себе тричі. До тепер не могла зрозуміти, навіщо? Відновити відносини? Як можна щось відновити, чого ніколи не було? Я навіть не пам’ятала як він виглядає.
Нещодавно трапилася ще одна така ж дуже цікава ситуація, – мій батько, пам’ятаючи нашу домашню адресу, вчетверте вирішив мене навідати. Приніс із собою якогось плюшевого зайця, до слова мені уже було 19, розказував щось про те, що сумував і ще звинувачував мою матір, що це вона не давала йому спілкуватися зі мною. Я аж посміялася. Окрім того, слабким голосом повідомив, що у нього недобрі справи. Попросив, щоб я іноді приїжджала до нього, провідувала, він скучив за мною. А я відразу від цього відмовилася
Що ж він очікував після довгих років мовчання? Що я накинусь на нього із обіймами? Ніколи. Наскільки мені стало відомо, зараз у нього чималий борг перед банком. Не здивуюся, якщо під словами про любов, приховувалося бажання використати мене як можливість свого порятунку. Я сказала йому прямо, що зла на нього не тримаю, але будувати будь-який контакт не бачу сенсу. Він мені зовсім чужа людина.
Відтоді пройшло уже декілька років, я його не бачила і нічого про нього не чула. І добре, не потрібно було покидати колись свою маленьку дитину. Навіщо мені зараз все це треба?
