Нещодавно я вийшла заміж за чоловіка, якого довгий час добивалася. Він мені сподобався ще у шкільні роки, з того часу я вирішила, що вийду за нього. Так все і трапилося, хоч для цього потрібно було докласти чимало зусиль: зайнялася спортом, відвідувала косметологів та додаткові різноманітні курси для підвищення ерудиції, адже він із заможної сім’ї, котра має добрі манери та високу культуру зі знаннями.
Сама я з доволі бідної родини, жила все життя у маленькій квартирі разом із батьками та молодшою сестрою. Звичайно, після заміжжя потрібно було або переїжджати до чоловіка, або винаймати окреме житло. Свекруха радо нас прийняла до себе, адже так буде спокійніше.
Вона понад усе хотіла допомогти: і їсти варила, і прибирала всю квартиру, мовляв, мені потрібно думати про чоловіка та народження дітей, яких та так сильно хотіла. У Тараса був ще також старший брат, Олег, котрий саме готувався до свого весілля.
Із нареченою Олега я одразу не могла знайти спільної мови, щось у ній було таке, неприємне і зловісне, – по-іншому описати не виходить. Вона постійно косо на мене дивилася, не хотіла усміхатися навіть у мій бік, а це дуже дивно. Після їхнього весілля вони стали жити в окремій квартирі, яку їм подарували на весілля батьки Олега та мого чоловіка. Чесно кажучи, я була не проти, нехай, мені і зі свекрухою непогано уживається.
Якось на сімейній вечері Марина, новоспечена невістка, не витримала і сказала все, що про нас думає. Виявляється, їй не подобається, що матір наших чоловіків у всьому мені допомагає, а її вигнала до окремого житла. Я була шокована, адже зазвичай всі лише мріяти можуть про квартиру, яку любо подарують батьки. Хіба не краще жити окремо, із власним господарством та правилами?
Від тоді ми більше не спілкуємося, я бачу яка засмучена мати чоловіка, адже намагалася зробити все якнайкраще. От думаю, можливо, поговорити із Мариною? Раптом зможу усе виправити і повернути родину у єдине ціле.
