Одного разу, повертаючись додому з роботи, я побачила чоловіка, який сумно стояв на вулиці та просив милостиню. Здебільшого я не зважаю на таких людей, признаюся чесно, але в той момент не змогла пройти мимо. Захотілося допомогти та кинути хоча б декілька купюр.
У гаманці не виявилося дрібних. Я вирішила, що значить така доля і дала йому 200 грн, замість менших, як зазвичай. Очі чоловіка аж розплющилися від здивування. Я усміхнулася, – він подякував і на тому розійшлися. Уже вдома стало зрозумілим, що на пальці не вистачає дорогого персня.
Та прикраса належала ще моїй прабабусі, яку стали передавати, як сімейну реліквію. Це єдина річ, яка залишилася мені на згадку. Я втратила мову, коли зрозуміла, що сталося. Спочатку розлютилася на себе, а потім мені просто було погано.
Той день запам’ятався мені надовго. Ніяк не могла заснути, все гадала, де перстень може бути. На думку нічого не приходило. Виплакавши всі сльози протягом ночі, довелося смиренно зібратися та вийти з дому на роботу. У голові крутилося лише те, що я підвела усю родину, як можна було загубити таку дорогу річ.
Уже ввечері, повертаючись тією самою дорогою, мене гукнув хриплий голос. Це був той самий безхатній, якому вчорашнього дня я дала кошти. Підійшовши до нього, я ніяк не очікувала побачити свій перстень у нього в руках.
Виявляється, дорогоцінність злетіла з мого пальця, коли я зіштовхнулася із перехожим, після того, як відійшла від безпритульного. Він це побачив та швидко підібрав прикрасу. Я була шокована, що ця людина зберегла перстень і тепер простягає його мені. Чоловік міг запросто заробити на ньому, а натомість обрав добро та чесність.
Від тих подій пройшло декілька років, а я до тепер пригадую того незнайомця, дивлячись на сімейну реліквію на своєї руці.
