Біднота

У мене був однокласник. Тихий і непримітний. Вчився добре, був кмітливий і розумний, але сторонився усіх. Він жив у невеличкому непримітному приватному будинку разом з батьками. У будні дні, коли батьки до пізнього вечора були на роботі, весь клопіт по господарству лягав на плечі хлопця. Тому після школи він поспішав додому. Потрібно було наносити води в хату, погодувати домашню птицю, полити город, підготувати дрова.

А ще ж і домашні завдання ніхто не скасовував. У вихідні батьки були вдома, тому всю роботу робили вже втрьох. Хлопець не цурався ніякої роботи. Разом з батьками прибирав у сараях, сапав город, пиляв та рубав дрова. Влітку потрібно було заготовляти сіно та боротися з бур’янами, а взимку – прибирати сніг. Тому для друзів та прогулянок у хлопця просто не залишалося часу.

Але він і не скаржився, можливо просто не було з ким поділитися болем. Батьки завжди щось роблять, друзів немає. На перервах він завжди сидів у куточку з книгою чи зошитом, щоб зайвий раз ні з ким не контактувати, адже підлітки жорстокі і будь-яку відмінність від себе не сприймають. Періодично хлопець отримував порцію насмішок за однаковий одяг щодня чи потертий наплічник.

Але роки пролетіли. Хлопець вже і давно став дорослим чоловіком. Живе досі за тією ж адресою, але на місці старенької облізлої хати стоїть гарний двоповерховий будинок. Всі справи на подвір’ї він все ж робить сам, але із задоволенням та гордістю. Біля будинку тепер маленький затишний магазинчик, в якому завжди є свіжа домашня випічка.

Біля магазинчику завжди прибрано і охайно: взимку розчищений сніг, а влітку тішать око яскраві квіти. Тепер вже син мого однокласника допомагає йому, але не тому що потрібно, а тому що хоче це робити і розуміє для чого. У підлітка навіть трудова є. І у школі ніхто з нього не глузує, а навпаки, заздрять, бо хлопець має власну зарплату і сам розпоряджається нею.

Оцініть статтю
Біднота