Ми з братом завжди були дуже близькі. Завжди підтримували тісний зв’язок, допомагали один одному в дитинстві, дружили родинами і в дорослому житті. На жаль, у нього в сім’ї сталася трагед1я – при народженні дитини, п0мерла дружина.
Це була страшенна втрата, брат був у відчаї і ми чим могли підтримували його, допомагали з новонародженим сином, підбадьорювали. Це були страшні часи. Без болю не можна було дивитися на змарнілого братика. Він кинув роботу, весь час був з дитиною, припинив спілкування з друзями.
Так не могло тривати вічно, потрібна була робота, бо утримання дитини вимагало коштів.
Одного дня брат залишив нам з дружиною немовля і поїхав на заробітки за кордон, він не міг тут більше залишатися, бо все нагадувало про минуле, про втрату коханої.
Як не намагались ми його відмовити, все було марно. Перші два роки він присилав кошти на утримання дитині, писав, дуже часто дзвонив, постійно цікавився долею сина. А потім поступово зник. Перестав відповідати на телефон, на повідомлення, припинив переказувати кошти на дитину. Ми були дуже схвильовані, намагалися розшукати його самостійно. Ні, результату не було.
Хлопчик дорослішає, ми дуже любимо його, виховуємо як рідного, та й що, там казати, він для нас самий найрідніший. Але ж душа болить за нього, де його батько, він же єдина рідна людина в житті малюка.
Від далеких знайомих ми випадково дізналися, що брат за кордоном одружився і, навіть, там вже з’явилася дитинка. Але ж чому він пропав, чому забув про рідного сина?
Не знаю, що думати, але не поспішаю його засуджувати. Різне в життя трапляється, головне, що дитина з нами, ми виховуємо його у любові. Але ж хочеться все ж таки, щоб він коли-небудь зустрівся з рідним батьком, а той не забував про нього.
Любий братик, дай про себе знати! Тебе дуже чекає одна маленька дитинка!
