Із своїм чоловіком Василем ми прожили більше десяти років, виховуємо сина. До недавнього часу, я вважала, що в мене просто ідеальна сім’я: чоловік забезпечує нас, розумний син, який показує хороші досягнення у навчанні та спорті, а я – займаюся господарством. Жили ми не багато, але і не бідували – мали усе необхідне.
Василь мав невеликий бізнес, який приносив нашій сім’ї стабільний дохід. А я колись працювала вчителькою, як пішла із сином у декрет, так вже і не виходила на роботу. Заробітна плата мала, а часу і роботи треба вкласти чимало. Я думала, що чоловіка влаштовує така ситуація. Він приходить з роботи, а вдома: чисто, прибрано, його домашні справи взагалі не обходили.
Одного дня після роботи чоловік повернувся додому і почав збирати свої речі. На мої запитання що він робить? Агресивно сказав, що йде від мене до іншої жінки. Більш успішної, яка самостійно себе забезпечує, прагне саморозвитку, а не сидить вічно у тих каструлях, як я. З’ясувалось, що його вічні затримки на роботі і вечірні ділові зустрічі про ходили із нею, Василь тривалий час мені зраджував.
Я довго не задумуючись, що маю робити. Одразу знайшла собі роботу, розмістила оголошення про надання індивідуальних занять учням середньої та старшої школи. Кинулась у роботу з головою і уже за пів року досягла хороших результатів: перемогла на міському конкурсі серед вчителів, а згодом мене призначили заступником директора.
Мої фінансові можливості щоразу збільшувались, а й подумати не могла, що так насолоджуватимусь, тим, що роблю. Робота – це реально панацея від розлучення з чоловіком.
Через пів року після офіційного розлучення, я можу запевнити, що бути одинокою мамою – це зовсім не страшно. Весь вільний час ти присвячуєш своєму сину. Ходиш на роботу, де спілкуєшся з людьми і отримуєш хороший життєвий досвід. Можеш знайти і виділити час лише собі: манікюр, зачіска, масажі – і не потрібно ні перед ким звітувати про витрачені кошти. Любіть і поважайте себе, бо живемо лише раз.
