У студентські роки я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він навчався як іноземний студент, розмовляв здебільшого англійською мовою. До тепер не розумію, чим він мене тоді зацікавив.
Вперше ми зустрілися у студентському парламенті, де кожен представляв свій факультет. А потім поїхало: побачення, кафе, прогулянки, квіти, спільні вечірки. На 3 курсі університету він зробив мені пропозицію, а на 4 ми розписалися.
Майкл залишився жити та працювати тут. Я була дуже рада, оскільки не планувала переїжджати в іншу країну, покинувши всіх рідних та друзів. Після отримання диплому, я уже почала шукати перше місце роботи, коли дізналася, що чекаю на дитину. Ми обоє дуже цьому зраділи.
Мені, чесно кажучи, було важк0 сидіти дома 24/7. Звичайно, про кар’єру у той момент і мови не було, я доглядала за дитиною, нас повністю забезпечував Майкл. Коли Мілані виповнилося 2.5 рочки, я вирішила віддати її у дитячий садок, а самій знайти роботу.
Чоловік став різко проти, кажучи, що я нічого не встигатиму робити вдома: ні їсти приготувати, ні прибрати в квартирі. Замість сніданку для нього, я раненько буду бігти роботу. І взагалі, у його країні жінки не працюють, а займаються дітьми та хазяйством. Йому, бачте, не подобалося, коли жінка працює і у неї залишається мало часу на дім та сім’ю.
Все дійшло до того, що Майкл виставив мені умову: або я залишаюся дома, або він зі мною розлучається і забирає маленьку Міланку. Я була ш0к0вана! У той день одразу зібрала речі та повернулася із дитиною у батьківській дім.
Коли чоловік зрозумів, що я не жартую, а його маніпуляції не дієві, він змінив свою думку. Зараз я працюю в успішній компанії. У мене є час і на роботу, і я на сім’ю. Ось так!