У нашому маленькому селі роботи зовсім нема. Тому люди виживають хто як. Одні – мають господарку – з неї та живуть. Інші – їздять за кордон. Мій чоловік теж не сидить вдома час від часу працює на сезонних роботах у сусідній країні. Робота на складі не легка, але Миколі подобається і гроші нормальні заробляє.
У нашому маленькому селі роботи зовсім нема. Тому люди виживають хто як. Одні – мають господарку – з неї та живуть. Інші – їздять за кордон. Мій чоловік теж не сидить вдома час від часу працює на сезонних роботах у сусідній країні. Робота на складі не легка, але Миколі подобається і гроші нормальні заробляє. А я маю господарство: дві корови, свині, кури, гуси та кролики. Ще два городи обробляємо. Продуктів є достатньо. Частину з них продаємо і теж копійка капає.
Сім’я у нас маленька: я, чоловік та син-підліток. Потрібно думати куди буде вступати вчитися. Бо рік злетить швидко, а до вступу ще й підготувати потрібно як слід. От у черговий раз я відправила чоловіка на роботі та вирішила перерахувати наші заощадження. Та помітила, що гроші зникли. Вона занепокоїлась і почала телефонувати до чоловіка. На телефонні дзвінки ніхто не відповідав. Потім вона згадала, що бригадир на складі – це їх односелець. Скоріш пішла до нього. На подвір’ї зустріла його і він зі здивуванням сказав, що вони не їхали цього місяця на роботу, їх поїздка запланована через три тижні.
Я нічого не розуміючи пішла додому. Зателефонувала своїй подрузі та попросила прийти. Почала їй все розповідати. Вона ні трохи не здивувалася. А розповіла мені, що у селі вже давно поговорюють – Микола має коханку із сусіднього села. Вони разом вчилися у школі. Чому я була такою сліпою?
Наступного ж дня я зібралася і поїхала на пошуки свого чоловіка. Автобусом добралася до сусіднього села. Там люди допомогли мені знайти хату однокласниці мого чоловіка. Я зайшла на подвір’я і побачила, як мій Микола обрізає дерева. Він просто оторопів, бо не сподівався мене тут побачити.
Я розлючено сказала, щоб він забирав свої речі та вимітався із дому. Чоловік намагався щось мені пояснити та я й слухати не стала. Вибігла вся у сльозах, сіла на автобусній зупинці, як тут біля мене зупинився автомобіль. Водій виявився дальнім родичем тітчиного чоловіка. Він запропонував мене підвезти. Дорогою додому я розповіла йому всю історію він мені поспівчував. Сказав, що у нього в житті теж недавно сталася неприємна ситуація: його дружина пішла до іншого. А зараз вони розлучаються. Я йому поспівчувала, він довіз мене додому і ми попрощалися.
Я лише зайшла на подвір’я, як за мною забіг чоловік. Намагався виправдовуватись і просив вибачення. Та я була налаштована категорично. Сказала, щоб забирався із дому. Тоді він почав погрожувати поділом майна. Звісно я перше розгубилася, та потім сказала, добре нехай буде поділ майна, але щоб не забував про гроші, які він забрав. Микола зібрав речі та пішов геть. За деякий час до мене заїхав Сергій – той самий родич тітчиного чоловіка. Хотів поцікавитися, як у мене справи та чи не потрібна мені якась допомога. Я запросила його на обід. Ми розговорилися. Почали часто спілкуватися, бачитися. Вже і живемо разом.
Після розставанням з чоловіком я бачила його одним єдиний раз – на випускному сина, але ми не розмовляли. Я зараз живу із Сергієм. У нас все складається чудово. А от Миколу його обрана вигнала і де він зараз невідомо. Я подала на розлучення. Тепер чекаю офіційних документів, щоб узаконити наші стосунки із Сергієм.
