Світлану я знаю ще зі шкільних років, ми навчались в паралельних класах. Дитинства в неї не було — батько з мамою часто випивали, а коли їй виповнилось 17 років їх не стало. Ми разом вступили в інститут, але Світлана його так і не закінчила вона завагітніла ще на першому курсі, і покинула навчання.
Її шлюб виявився невдалим, чоловік покинув її, коли дитині ще не було навіть 2-х років. Мені дуже шкода було Світлану, важка в неї доля…Світлані довелось підробляти, аби хоч якось прогодувати свою дитину, я їй також допомагала деякий час, але згодом я переїхала в інше місто, і більше зі Світланою ми не бачились, я телефонувала до неї, але вона не відповідала. “Напевно, як завжди — зайнята” – подумала я.
Нещодавно, у фейсбуці натрапила на її фото, красива та усміхнена, у весільній сукні, такої щасливої Світлани я ще не бачила. Я була дуже рада за неї, нарешті в її житті з’явилась біла смуга. І чоловік на вигляд пристойний, так мені здалось.
Якось я приїхала до батьків у місто, і зустріла Світлану, вона тоді працювала в хлібному кіоску.
– Привіт, Світлано, знайшла нову роботу? – поцікавилась я.
– Ні, це лише підробіток, на нормальну роботу часу немає, в мого чоловіка хворі батьки, і я сама за ними доглядаю, поки він працює, намагаємось якось крутитись.
– Світлано, яка ж ти молодець, а твій чоловік хоч цінує це?
– Ну звісно ж, він мене дуже кохає…- відповіла Світлана, але її словам я не повірила.
З того часу ми більше не бачились, але обмінялись номерами телефонів. Пройшло пів року, я вирішила зателефонувати до Світлани, і поцікавитись як в неї справи. Вона запропонувала зустрітись в нашому старому кафе. Коли я прийшла, я не впізнала Світлану, вона дуже схудла. як виявилось, чоловік весь час їй зраджував, а з нею був, лише заради того, аби вона доглядала за його хворими батьками.
