Мої діти вже дорослі і не вірять в дива. Навіть коли я розповідаю їм з яким захватом писали лист до Діда Мороза вони заперечують це. Хоч в них зараз не має своїх сімей, згодом вони зрозуміють, як важливо вірити в казку. Бо колись не зважаючи на ніщо вірила я.
Мої батьки загинули в молодому віці, тому пам’ятала їх лиш з фото. Одне фото з весілля мами і тата дозволяло вірити в краще, адже на ньому вони були такі усміхнені та щасливі, що все, що сталось, заволось – не правда. Бабуся з дідусем взяли на себе роль вихователів, за що я їм дуже вдячна. Не зважаючи на похилий вік вони віддавали всі сили на моє виховання.
Передноворічний час був найулюбленішим у році. Бабуся вчила зі мною віршик для Діда Мороза, а потім ми сідали писати лист. Оскільки, жили бідно, та й час був складний, то і побажання були скромними. Я просила в чародія лиш здоров’я для моїх дорогих. Проте, вони не залишали мене без подарунка. Бабуся перешивала старі мамині сукні під мій розмір, або в’язала шкарпеточки. Дідусь вирізав з дерева іграшки, він був майстерним теслею, тому ці фігурки були унікальними. Одного разу пощастило отримати апельсинку, досі не знаю де він її знайшов у часи дефіциту. Для мене вони були справжніми Дідом Морозом і Снігуронькою.
Коли я виросла, у стареньких підкосило здоров’я. Мені потрібно було їхати на навчання в місто, але старалась не забувати про них. Тепер роль Діда Мороза належала мені. Влаштувавшись на підробіток, зустріла хлопця. Він був теж з не багатої сім’ї, напевне, це нас і поєднало. Згодом, ми зіграли скромне весілля. На щастя, дідусь і бабуся ще були присутні на ньому. Вони благословили нас.
З часом у нас появилась достойна робота з гарною зарплатнею. Першим новорічним подарунком, який по-справжньому змінив наше життя було народження двійні. Це були два хлопчики, що з’явились в кінці грудня.
Коли появились діти, ми могли дозволити купити будь-яку іграшку. Вони ніколи не були обділені любов’ю та ласкою. Проте, вони так сталось, що ніколи не цінували ці подарунки, як ми з чоловіком. В час написання листів, вони не просили те що я, їм необхідні були іграшки, які рекламувалися в перерві між мультфільмами.
Чи може це бути проблемою лиш нашої сім’ї? Впевнена, що теперішнє покоління звикло до вседозволеності та доступності. Будь-що чого вони забажають повинне одразу ж бути в їхніх руках. Хоч я й намагалась прищепити трепетне відношення до новорічних свят, але сучасні реалії стали наперекір цьому.
Був один рік коли навіть чоловік перевдягався в Діда Мороза. Тоді хлопчаки були ще досить маленькими, тому повірили. Вони ставали на крісло та розповідали віршик, як я колись. На заміну, отримували солодкі подарунки.
Надіюсь, що мої сини з часом все-таки зрозуміють всю магію зимових свят і те як батькам, інколи важко виконати всі примхи дітей.
