Хочу вам розповісти історію про свою сусідку. Нещодавно я переїхала в місто, до цього часу жила в селі. Ми з чоловіком вирішили купити квартиру і поселитися у містечку. Сільське життя, воно, звичайно, цікаве, але все ж у місті якось красивіше, менше роботи, та й взагалі набридлО це все. Ці городи, сіно кожного року треба було збирати, щоб худоба мала що їсти. Клумби обробляти, за подвір’ям доглядати, а ще плюс в домі порядок зробити і їсти наготувати. Крім цього всього, я була вчителем української мови й літературі у місцевій школі, то уявіть собі, скільки мала встигати за цілий день. Інколи сил просто не вистачало, моя вічна 8томлюваність виражалася на стосунках з коханим.
Тому він сказав:- Переїжджаємо і все, забудемо про своє старе життя і почнемо нове. Хату в селі продали, доклали трохи грошей і купили квартирку, трикімнатку про яку можна було тільки мріяти, але нам все вдалося і тепер крім того, що помити під’їзд, роботи на вулиці не було ніякої. Тільки вийшло трохи важко, коли ми поселилися, добиратися до школи. Спочатку чоловік мене возив до робочого місця, а потім ми продали машину, я добиралася автобусами. Ну і звичайно, що так довго тривати не могло, от і звільнилася і почала пошуки нового працевлаштування. І ви знаєте, одразу знайшла. Школа нова, гарна, недалеко від дому, п’ять хвилин йти пішки. Колектив хороший, та й взагалі помалу все стало налагоджуватися і Олександр, так звали мого чоловіка, себе зміг знайти у новому руслі, одним словом у нас все було чудово.
Так розказую вам про свою нову сусідку. Галина, так вона називалася. Ми з нею здружилися і якось вона прийшла до мене на чай. Почали розповідати одна одній про своє життя і жіночу долю. Я сказала, що у нас з Сашею дітей немає, працюємо і насолоджуємося життям. А от у Галі було трохи складніше все. Колись, ще молодою дівчиною вона зустріла парубка. Всі в місті мене гнобили, казали, що я страшна і нікого собі ніколи не знайду- жалілася Галинка. Але потім вони зі своїм теперішнім чоловіком одружилися, всі дивувалися як така потвора змогла знайти собі такого красеня. Стали жити, Галька з Сергієм, так звали її коханого. Батьки купили їм квартиру, цю, де вона тепер живе. В житті все складалося добре, згодом моя сусідка завагітніла, але сталося так, що втратила своїх діточок, у неї мали бути близнята.
Життя після викидня перетворилося на щось жахливе. Чоловік її покинув, дізнавшись, що вона більше ніколи не зможе стати мамою і пішов до найкращої подруги. Тоді я так переживала, зайшла в страшну депресію – співчутливо казала мені подруга. Потім вона оповіла, який страшний випадок знову звів її з колишнім. Сергій знайшов собі іншу, вони народили сина і тут сталося щось непоправне, його нова жінка загинула в авіакатастрофі, коли летіла в Італію до своєї мами. Він залишився з сином один. Довго Галинка не могла пробачити йому, те що її покинув, але все ж таки вони помирилися і зараз виховують синочка. І каже мені сусідонька:- Нехай Толік, так звали сина Сергійка, мені і не рідний, зате я його виховую і надзвичайно сильно люблю. Так вже вийшло, але якби я одного разу не втратила, то, напевне, вже б і не знайшла. Я зараз про найцінніше в житті говорю, про дітей- зі сміхом поділилася Галюся своєю історією.
