Моя мама вдруге вийшла заміж, коли мені було вже 7 років. Дядя Микола ставився до мене дуже добре, але я розуміла, що він не мій батько. Зі своїм татом я продовжувала підтримувати стосунки і він завжди намагався допомогти мені – вони не зійшлись характерами з мамою, але ж я не винна.
Коли мені було 8 народилась моя молодша сестра Марина – спільна дитина моєї мами та дядька Миколи. Вона росла розумною дівчинкою, проте вже змалку показала свій непростий характер – вона часто вередувала і завжди отримувала все, що хоче. Хоча й уваги від мами вона отримувала більше та я ніколи не жалілась – мама всерівно намагалась багато часу проводити зі мною та й дядя Коля завжди купував нам однакові подарунки, чим дуже дратував Марину.
Хоча я й не претендувала на любов дядьки Миколи, адже у мене був рідний батько, який про мене турбувався. До того ж, постійно відкладав мені гроші на майбутнє навчання в університеті тощо. Тож за декілька років сума назбиралась кругленька – декілька десятків тисяч. На щастя, я завжди добре вчилась і мені вдалось вступити на безкоштовну форму навчання, тож гроші я поки не використовувала особливо.
Марина ж була зовсім іншою – вона не надто переймалась майбутнім, не дуже хотіла вчитись і не переймалась чи вступить до університету. Тим паче, вона була переконана, що батьки забов’язанні платити за неї.
Коротко кажучи – у нас були різні погляди на життя – я була більш спокійна, зважена і думала про майбутнє, а Маринка емоційна, не думала про завтрашній день і не дивно, що коли прийшов час в ступати до університету – вона не змогла вступити на державний.
У батьків не вистачало грошей, щоб оплати навчання в хорошому університеті й мама вмовила мене позичити гроші Маринці , вони з часом повернуть їх. Я не замислюючись погодилась -як можна відмовити мамі.
Все йшло нормально, допоки я, за декілька років не захотіла отримати гроші назад. Я вирішила придбати квартиру і мені вони не були зайві. Тим паче, я знала, що Маринка отримала спадок від бабусі – невеличку квартиру і деякі заощадження. А жити на орендований я втомилась тим паче я планувала весілля ближчим часом. Мій наречений теж докладе певну суму ,але нове житло це ще й ремонт, меблі та техніка – загалом кожна копійка на рахунку.
Я й не думала, що щось може піти не так – вирішила поговорити з Мариною. Тим паче, вона була у курсі нашої з мамою домовленості. Та Маринка вирішила мене обманути – сказала, що нічого вона мені віддавати не збирається і взагалі я сама вирішила оплатити їй навчання. А якщо я хочу отримати свої гроші – то можу піти до батьків і там вимагати. Загалом я пішла від Марини без копійки і зла як фурія, адже ми так добряче поскандалили.
Коли я прийшла до мами поскаржитись на поведінку сестри, то, на мій подив, мама стала на бік Марини і сказала, щоб я вже забула про борг – забагато років пройшло і взагалі мі й наречений має сам все оплатити, бо він чоловік. А вони з вітчимом точно не мають такої суми і мама й не думала, що я буду мати наглість вимагати гроші назад.
Все, що мені залишалось – розвернутись і піти додому у сльозах. Мені не так шкода грошей, як такого ставлення до мене. Я не заслугою на таке, мій батько ,який відкладав гроші для мене – не заслуговує на таке. Він ж не має стосунку до Марини, чому його гроші пішли їй? Я ж не претендувала на спадок від її бабусі по лінії батька.
