Ніколи не думала, що мій онук так невдало одружиться. Але, мабуть, чого найбільше боїшся – те і стається. Мріяла про гарну дружину для Михайла, а отримала ліниву хамку. – розповідала Анна Павлівна подрузі.
Невістка старенької давно померла і вона, як могла, допомогла сину виховувати онука Мишка – не дивно, що і серце її болі за ним більше, ніж у звичних бабусь. І коли вона вперше побачила Ірину, то зрозуміла – щось онук не ту вибрав. Дівчина хоч і не сподобалась їй, але жінка промовчала – не їй з нею жити, тому вирішила не втручатись.
Все змінилось, коли Михайло вирішив одружитись у свої 18 років та привів новоспечену дружину додому, де жив з батьком та бабусею. Вже з перших днів невістка показала хто вона і на що варта – встановила замок на двері у їх з чоловіком кімнату, відмовлялась прибирати у домі та взагалі не хотіла готувати нікому, окрім себе та Михайла. Воно б можливо і нічого, якщо б не траплялось, що сама, або й чоловік, ласували бабусиними стравами. Ірина не переймалась розподілом ні продуктів, ні обов’язків – якось, навіть, з’їла майже всі котлети, які приготувала Анна Павлівна на декілька днів. Тоді старенька промовчала.
Все, що цікавило Ірину – нове вбрання, посиденьки з друзями та телефон. Дівчина закінчила школу, але ні вчитись, ні працювати не збиралась. Всі зароблені гроші Михайло витрачав на забаганки дружини. Старенька нічого не вимагала, але коли їй потрібні були гроші для спільного дому – онук відмовлявся давати. От, до прикладу, зламалась пральна машинка – Міша не захотів дати частину грошей на ремонт. Бабуся вирішила провчити їх і заборонила користуватись відремонтованою технікою – не хочете платити, то й нема чого вмикати. Це дуже не сподобалось невістці – вона вчинила скандал і посварилась з бабусею ще більше:
– Ви така стара, а така вредна – вам треба серіали дивитись і більше мовчати
-Ти як смієш так говорити до мене? – крикнула Анна, – Михайле, як твоя дружина зі мною розмовляє? Ти нічого не хочеш їй сказати?
Онук довго мовчав, а тоді вирішив заступитись за дружину:
-Бабусю, я тебе люблю, але ти не права. Досить вже до Іри чіплятись – вона моя дружина і ти повинна її поважати. І взагалі – частина цієї квартири належить мені, тому ти не можеш керувати тут.
Тоді в розмову вступив батько Михайла, який весь цей час старався уникати конфліктів.
– Щоб ноги твоєї, і твоєї дорогоцінної Іринки тут не було. Зібрали речі й вперед – на вільні хліба. Одружитись у 18 років розум був, а жити як люди – нема, – сказав, як відрізав, Іван.
Михайлу забракло слів – він зібрав речі та пішов з дому, прихопивши дружину. Вже понад місяць він не спілкується з рідними. Анна Павлівна звинувачує у всьому себе – мовляв, могла потерпіти та бути мудрішою у свої роки. Але чи справді жінка мала поступитись?