Вечір…На кухні я та Андрій Михайлович — мій давній знайомий. Ще нещодавно він звернувся до мене за допомогою, а я не міг йому ніяк відмовити. Андрій Михайлович мій двоюрідний дядько, я завжди його поважав, він постійно давав мені різні поради, коли я був ще зовсім юний він допомагав мені як міг, адже свого рідного батька я ніколи не бачив. Можна навіть сказати, Андрій Михайлович, був моїм другим батьком – хрещеним.
Я бачу як неспокійно старому, хочу йому допомогти, та не знаю як…
Андрію Михайловичу вже 72 роки, двадцять років назад він втратив свою кохану дружину Ольгу Макарівну. Жінка залишила його з трьома дітьми. Звісно, Андрій Михайлович дуже сумував деякий час після смерті дружини, проте його заспокоювала думка про те, що в нього є діти, які подбають про нього.
В Андрія Михайловича двоє синів та донька. Старшому синові 43 роки, меншому 37, а доньці 35. Все життя Андрій Михайлович піклувався про дітей, а нещодавно, вони йому “віддячили”- вигнали з будинку, в якому той прожив 50 років…
Андрій Михайлович з дружиною так розпестили дітей, що у свої зовсім зрілі роки вони навіть не намагались шукати собі окреме житло. Але навіщо? В Андрія Михайловича була чотирьох кімнатна квартира, всім було комфортно, навіщо шукати якесь інше помешкання? Такої думки придержувались всі діти старого.
Коли ще була живою дружина Андрія Михайловича, йому здавалось, що нічого кращого не може бути — велика родина, і всі поруч, про що ще міг мріяти старий? Але його дружина померла, не дочекавшись народження першого внука. Страшна хвороба забрала життя Ольги Макарівни…
З того часу і почався повний хаос у квартирі Андрія Михайловича. В старшого сина немов один за одним з’являлися діти, менший син теж одружився, і вже чекав на свого первістка, а донька теж не відставала — вона мала трійню. У квартирі Андрія Михайловича ставало тісно, але йому було то за радість — він обожнював своїх онуків, і з радістю проводив з ними час, коли діти були заклопотані іншими справами.
Та все ж на старості літ його дітки сказали старому “Вимітайся геть! З тебе немає ніякої користі!”.
Як ви зрозуміли, старий зателефонував мені, і я, звісно ж, погодився допомогти Андрію Михайловичу. За такий вчинок своїх родичів мені дуже соромно, я б ніколи не вчинив так зі своїм рідним батьком, тим більше, Андрій Михайлович ніколи не бажав зла своїм дітям, і намагався у всьому їм догоджати…
