Булінг у школі дуже розповсюджений. Вчителі та директор не завжди усе помічають чи навіть не хочуть помічати того, що коїться серед школярів. Місце дітей, де вони мають здобувати знання для освіти, щоб забезпечити якісне майбутнє, стає школою виживання, де виживають найсильніші. Зазвичай вони до цього не готові й зіткнувшись, опиняються у неприємних ситуаціях.
У один зі звичайних навчальних буднів Ярослав сидів у своєму класі й готувався до наступного уроку з фізичної культури. Однокласниця хлопчика, яка неодноразово чіпляла його, вирішила непомітно забрати кросівки Ярослава та вкинути з вікна, супроводжуючи свою дію словами: “фу, які негарні та ще й смердять!”. Ця інформація дісталась вух класного вихователя й одразу викликала батьків хлопця та дівчини. Дідусь, що виховував внука самотужки працював у цей час і не мав телефону, тому керівничка зателефонувала на робочий номер.
Петро Степанович узяв трубку та його повідомили, що його онук штовхнув дівчинку через що вона поранилась і знаходиться у мед. пункті. У деталі дідусь не став вдаватись й поїхав одразу до Ярослава. Прибувши у школу через 15 хвилин, чоловік зустрів класну виховательку з батьками та дітьми. Петро Степанович виглядав змученим та дуже втомленим, його одяг говорив про те, що він дуже тяжко працює на заводі. Тяжко дихаючи, дідусь сів на запропоноване місце вчителькою.
– Ярослав нещодавно штовхнув Аліну й через це вона сильно пopaнилaсь – почала розповідати класна керівничка. Дідусь палко глянув на онука, подумавши що винний у цій лише він.
-Як ти міг так вчинити з дівчиною? – гаркнув Петро Степанович.
– Ви не так зрозуміли, справа не в ньому. Зі слів інших однокласників та самого Ярослава, Аліна довгий час знущається з дітей та псує майно. Сьогодні вона викинула кросівки Вашого онука через вікно і така ситуація вже не вперше…
– Я хотіла б поговорити за це з батьками, бо це дуже серйозно, якщо так далі буде, то Вашу доньку, любі батьки, доведеться відлучити. Батьки Аліни занервували, а дідусь з жалістю поглянув на свого онука. Ярославе, поділись, будь ласка: як часто такі ситуації відбувались з тобою? Запинаючись від страху та дуже тихеньким голосом хлопець почав говорити: “Вона постійно дражнить мене через те, що я одягаюсь дуже бідно. Аліна не раз псувала мої речі й глузувала перед усім класом”. Петру Степановичу було ніяково, що накричав на маленького хлопчика і що йому довелось таке терпіти, бо його батьки не змогли взяти за нього відповідальність. Чоловік піднявся та почав говорити: “Ви хочете сказати, що увесь цей час ніхто не знав про те, що увесь час якась малолітня невихована … дівчина знущалась з інших? Дорогі батьки та вчителі, ви маєте відповідати за дітей! Якщо ще один такий випадок трапиться, тоді матимете діло зі мною та поліцією!
– Як ви смієте таке говорити! Ваш онук трaвмувaв нашу доньку! – почали сваритися батьки Аліни.
– Навіть якби це він її трaвмyвaв би, то вона ще дуже мало отримала, але він лише відштовхнув її від себе, коли вона викинула його нові кросівки. Давайте я зараз повикидаю ваші речі й ви спробуєте ніяк не відреагувати та не захистити себе? Щоб завтра ви придбали нові кросівки Ярославу і тоді я можливо заспокоюсь. Дорога вчителько, сподіваюсь Ви розв’яжете це питання і проконтролюєте. Усього найкращого, завтра я завітаю після уроків. Дідусь забрав портфель Ярослава та пішов з ним додому, по дорозі він вибачався та вчив онука як не дати себе образити та інших.
Будьте уважніше до своїх дітей та захищайте їх!