Я зустрічаюся зі своїм хлопцем уже 2 роки. Ми дуже любимо одне одного, однак бачимося 2-4 рази на місяць. Він працює в одному місті, а я навчаюсь в іншому. До того ж приїжджає лише Рома, бо в мене немає можливості їздити в інше місто, а брати гроші у нього не хочу. Ми не раз це обговорювали й ледь не сварились, але дійшли згоди, що їздитиме він.
Тож наступили довгоочікувані вихідні, коли хлопець приїхав до мене в гості. Ми спланували, що робитимемо, куди ходитимемо. Це були б чудові субота та неділя! Так скучили одне за одним, що не хотіли розлучатися ні на секунду.
І ось ми збирались піти на прогулянку містом ввечері, коли прийшли мої батько та тітка. Вони сповістили мене, що їдемо копати картоплю. Поле у нас велике, роботи на години 2-3.
Я була така розлючена! Батько ж знав про мої плани, але все одно прийшов з цими поганими новинами. Зрозуміло, що вся справа у тітці, яка не приймає відмов. В неї у самої немає ні чоловіка, ні дітей. Живе зі своєю матір’ю, доглядаючи її. Тому вона і не розуміє, що є щось важливіше за картоплю.
Через мої благання тато поговорив з тіткою, аби та перенесла цю нелегку справу на декілька днів пізніше. Батько поговорив, але нічого не досягнув. Я була в розпачі: не могла просити Рому допомагати мені, але так не хотіла розлучатись на 3 години. Та ще й він буде змушений сидіти сам-самісінький удома.
Я сумнівалася, що можу відмовити татовій сестрі, адже вона мені багато чого дає, допомагає. В мене було відчуття вини перед нею. Розмірковуючи, аналізувала різні виходи із цієї ситуації. І все ж думка, що картопля зачекає, здавалась більш розумною. Тож відпрошуватись пішла вже я. Тітка Ната була невблаганною: ні й все. Вона сказала сьогодні – значить сьогодні. Так було завжди. Ця жінка жила за правилом «або по-моєму, або ніяк». Мабуть, саме через це в неї немає чоловіка. Хто ж таку терпітиме?
Зрозумівши, що розмовами нічого не отримаю, я почала сваритися. Сказала, що не піду, бо в мене є особисте життя, на яке їй плювати. Гримнула дверима і вийшла. Мені було соромно за такий вчинок, але, думаю, так було правильно. Треба вміти відстоювати свою думку. Хоч я і розплакалась, коли прийшла до себе в кімнату, але після обіймів з Ромою стало очевидним, що це було вірним рішенням.
Через пів години прийшла Ната. Принесла свіжу білу малину. Вибачилась, що не поважає моє особисте життя, порадила берегти Рому. І сказала, що картопля може зачекати декілька днів. Ми помирились. Я була їй дуже вдячна.
