Я з дружиною, займаюся продажем дитячого одягу, вже дуже довгий час. Колись, ми починали зовсім з малого, як то кажуть. Моя Оля, дружину так звати, коли ми одружилися, старалася в декреті, зайнятися якоюсь справою. Оля, ніколи не могла сидіти, без діла. Вона увесь час, мені говорила, звідки брати додатковий дохід. І хотіла бути потрібною людям, тай собі, від того отримувати задоволення, заробляючи гроші. Я ходив кожного дня на роботу. Ці бажання жінки, чимось зайнятися, інколи плавно переходили у сварку, бо вона реально, вже інколи, просто тільки про це й думала. Незважаючи, ні на мене, ні на нашого сина, ні на те, що в домі, елементарно не прибрано. Виходить, це для дружини, була своєрідна депресія. І я знав, поки вона не вирішить, що її турбує і не зробить, так як хоче, вона, доти потерпати будуть всі. Тому, старався з усіх сил допомогти їй. Я вже був, як і в ролі психолога для неї, так і чоловіка. Бо дуже довго, ми шукали разом з дружиною, ким їй бути і чим займатися. І, нарешті, ми знайшли.
Ми вирішили займатися продажем одягу. А одяг, вибрали дитячий. Не знаю чому, але чогось на той момент, ми захотіли саме так. Спочатку, Оля, коли я мав вихідний на роботі, бігала по секонд- хендах. Адже на закупку нових речей, нам не вистачало трохи грошей. Вона купляла там різноманітний дитячий одяг, а я ходив на наш місцевий базар і продавав, поки Оля була з дитиною. Згодом, цей бізнес почав приносити нам прибуток. І я, вирішив звільнитися з роботи, адже, Оля, вже не могла сама справлятися. Ми найняли няню для сина, і обоє займалися улюбленою справою. Пройшло трохи часу, ми відкрили свій перший, магазин дитячого одягу. Це був успіх для нашої сім’ї. Як це тепер модно, звичайно ж, Оля створила інтернет- магазин, ще додатково. Щоб десь у вільну хвилинку, збільшувати продажі ще у інтернеті.
Все йшло чудово. Якось, дружина вирішила зробити генеральне прибирання у квартирі і перевіряла весь одяг. І їй, було шкода викидати лишній одяг, тому трохи віддавала сусідам, трохи продавала. А ще, Оля знайшла мої джинси, майже нові, але я чомусь в них не ходив. Вирішила виставити в інтернет- магазин і написати, що віддасть безкоштовно. Дзвінків від людей було багато. Якось, зранку, Оля попросила мене взяти штани в магазин і сказала, що має прийти чоловік забрати, напротязі дня. Я послухався, і тут цілий день я продавав, прийшов час зачинятися, а чоловіка, який мав забрати мої джинси, не було. Я закрив вже магазин. Відійшов на декілька метрів,бачу хтось вистукує по вікнах і так тримає ручку дверей, що готовий її вирвати. Я підійшов, це був той чоловік, який відреагував на безкоштовне оголошення. Він з претензіями до мене, почав кричати, мовляв, чому я його не зачекав. Я хотів віддати ці джинси і поїхати додому, цей ненормальний сказав, що не візьме цей мотлох. Оглянувши штани, кинув їх просто в смітник. Чесно, я вже хотів його просто вдарити, але стримався. Після того, я сказав Олі, щоб більше не виставляла такі оголошення. А то робиш людям добре, а відповідь на це добро, інколи може бути зовсім не взаємною.
