Дочка каже, що я не люблю онуків, але ж я не можу сама їх виховувати?

Чому наші діти думають, що якщо вони самі понар0джують дітей, то безкоштовними няньками дуже раді бути їхні бабусі? Це правило можливо десь таке? Чи написано воно десь? Ну ніяк не можу зрозуміти цього.

Бабусею я стала занадто рано — у тридцять шість. У когось життя в ці роки тільки починається, але моя донька вирішила, що особистого у мене тепер нічого не може бути, оскільки я бабуся, і повинна допомагати їй з дітьми.

Я розумію, коли діти приїжджають до бабусі погостювати на вихідні, або ж бабуся сама їздить навідувати внуків. Так було і в мене. Доньку я народила в цьому ж віці, що і вона зараз — у вісімнадцять. Тоді моєму чоловікові було двадцять один, і ми самі думали про майбутнє наших дітей — без чиєїсь допомоги. Навпаки, пам’ятаю, що ми дуже дратувались, коли наші батьки намагались нам допомагати, або ж всовували нам гроші.

Але моя донечка зовсім не така. Вона просто вилазить вже мені на шию! Я згодна була її забезпечувати протягом її навчання, але ж ні — вона не захотіла вчитись, а захотіла заміж. Ну що ж, якщо таке діло, то нехай виходить. Їй уже 18 років і вона сама вправі вирішувати, як їй розпоряджатись своїм життям. Я в її віці також була вже заміжня і мала народжувати, але мені тоді ніхто не допомагав…

Коли донька завагітніла, то я була звісно ж рада такій новині, хоча попереджала її, що це ще рано, нехай поживе трішки для себе. Але дочка мене не послухала, і вже у 23 роки я стала багатодітною бабусею, а вона — мати-одинчакою. Мій „коханий” зять пішов від моєї донечки, тому що не витримав до себе такого відношення. Характер у мої дитини звісно ж не цукор, але я його розумію — така кількість дітей у такому молодому віці…

І донька поводила себе дуже не правильно по відношенні до нього. Я чула їх постійні сварки, адже майже 24 на 7 була у них — няньчила внуків. Сварились вони через те, що дочка моя ще хотіла гуляти, ходити в нічні клуби, відпочивати. А дітей в цей час залишала на свого чоловіка. Погодьтесь, такі стосунки довго не протримаються. Тому той бідолага і пішов, але як справжній чоловік залишив свою машину доньці, а всі аліменти обіцяв виплачувати, і з дітьми хотів бачитись.

Як ви вже здогадались, дочка зі своїми дітьми переїхала до мене. І то був суцільний жах. Я мусила звільнитись зі своєї роботи та знайти підробіток, адже потрібно було дивитись за онуками. Донька в цей час була в „пошуках себе”.

Я була вже змирилась із таким життям, але скоро в мене стався нервовий зрив. Моя подруга прийшла мене втішити й порадила, щоб я відпустила свою дитину, нехай сама про себе дбає, а я буду їй допомагати, як бабуся, а не ще одна мама для її дітей.

Так і зробила. Спочатку вирішила поговорити зі своєю донькою. Я здогадувалась, що це буде важко зробити, але так більше продовжуватись не може!Досить, мені все це набридло…

– Доню, я хочу з тобою дуже серйозно поговорити, нічого не подумай злого, я бажаю тобі лише найкращого, але і я хочу, щоб ти розуміла, так більше ми не можемо жити…- почала я розмову.
На що це ти, мамо, натякаєш мені? – запитала дочка.
– Ти вже доросла жінка. У тебе аж четверо дітей, час вже подумати, як ти сама маєш їх забезпечувати. Я думаю, що тобі час знайти роботу, і я можу тобі в цьому допомогти. На моїй роботі пропонують вакансію продавця, зарплата непогана, і графік також, поки працюватимеш дітки будуть у садочку…
– Який продавець? – перебила мене дочка, так і не давши мені договорити.

Чому ж вона себе так поводить? Я все її дитинство намагалась добре виховувати, завжди підтримувала її, нічого їй не шкодувала…

Розмова наша на жаль так і не завершилась. Я досі продовжую бавити своїх онуків… Але мені так здається, що моє терпіння скоро обірветься, і я просто не витримаю, і виставлю доньку з онуками за поріг. Думаєте, що я жорстока? Але ж я намагалась донести до неї, що вона поводить себе вітряно, час вже думати про майбутнє…

Оцініть статтю
Дочка каже, що я не люблю онуків, але ж я не можу сама їх виховувати?