Я – директор ЗОШ 1-3 ступенів ось уже 8 років. Можливо, життя має своє почуття гумору, оскільки нам з дружиною Бог дітей не дав. Мабуть, саме тому мене так зачепила історія учениці 1 класу.
Дитя відвідувало школу відсотків 10 за весь 1 семестр. Класний керівник вже вдруге прийшла скаржитися на дівчинку, яка не встигала за програмою і елементарно школу прогулювала. У Ліди Вікторівни вже опускалися руки, коли вона розповідала про обшарпаний дитячий одяг, в якому дівчинка ходить, та хитку ходу матері, яка відмовляється від розмов з педагогом. У мене серце краялося від цієї розповіді і я пішов до дівчинки додому сам.
Марійка (дитині було заледве 7 років) була вдома сама. Відчинила двері і пропустила всередину, хоча раніше мене не бачила і так прийти міг будь-хто з лихими намірами. В квартирі був хаос. Брудний посуд, який, здавалося, роками ніхто не мив, пусті шафи на кухні. З їжі були одні рисові крупи. В квартирі був протяг, оскільки кухонне вікно було розбите…На запитання, де твої батьки, дівчинка відповіла, що мама вже 2 день на роботі, а тата нема. Я не вірив власним вухам! Дитина 2 дні сама вдома.
Я прожогом кинувся в магазинчик, що був поблизу будинку, купив всякої всячини, щоб нагодувати малу і, заодно, розпитав продавця про цю сім’ю.
Як виявилося, мати ніде не працює, живе на соціальну допомогу, та й ту пропиває. Всі в окрузі знають Марійку і часом допомагають їй їжею. Мабуть тому й вона відчинила двері без остороги. Від чужих людей їй було більше добра, ніж від власної матері.
Я нагодував дівчинку і приходив це робити щодня протягом тижня. Мати так і не з’явилася. Моєму терпінню прийшов край. Я викликав поліцію, не розуміючи, чому цього раніше не зробили сусіди. Дівчинку забрали в лікарню, потім в дитбудинок.
У мене зник сон. Я не міг ходити на роботу, оскільки бачив щодня дітей, а кожна дитина мені нагадувала Марійку.
Через декілька днів я привіз дружину в дитбудинок провідати дівчинку. І там ми і вирішили, що її не залишимо. Що це – наша донька.
Знадобилися місяці, щоб зібрати потрібний пакет документів на всиновлення, море Марійчиних сліз, яка всього-на-всього хотіла додому. І ми це зробили. Ми забрали її додому. В сім’ю, де її люблять.
