У моєї куми Тетяни захворіла донька, моя похресниця Марійка. Її терміново прооперували. Операція була складна, тому деякий час дитина була в реанімації. Відвідувати дозволяли лише мамі, та й то на кілька хвилин.
Через тиждень їх перевели у стаціонар, оформили у чотиримісну палату.
Марійка була дуже слабенька, ходити не могла, харчування відбувалося через зонд. Дитина була важкою і потребувала цілодобового нагляду.
Догляд за лежачою хворою дитиною – це колосальне навантаження на маму, як фізичне, так і моральне. Час від часу я допомагала Тані.
А одного разу визвалася допомогти її свекруха Зоя Петрівна. Вона давно на пенсії, і мала вільний час.
Кума погодилася, бо їй терміново потрібно було виїхати за ліками. Тож давши все цінні вказівки, вона отримала 3 години вільного часу, і зі спокійним серцем поїхала по справах.
А ввечері зайшовши в палату, побачила, що люба свекруха солодко спить на вільному ліжку, спить міцно, аж хропить жіночка. А Марійка їй знаками показує – тихіше, бабуся відпочиває.
Ну що ж, виспалася Зоя Петрівна, й каже:
– Таню, я бачу вас тут гарно годують, і стільки всього залишається. Марійці так багато не можна?
– Так, годують гарно, я все не можу з’їсти, а дитина все перетерте вживає. А чого питаєте?
– Так, тоді збери мені харчі з собою, бо зіпсуються.
От така поміч. І відпочила і їжу додому принесла. Дякувати Богу, що дівчинці за цей час не погіршало.
Press «Like» and get the best posts on Facebook ↓
