Дружина відійшла в інший світ після 20 років нашого спільного життя. Ми прожили їх в любові та взаєморозумінні, але хвороба розлучила нас надто швидко. Я довго думав, що залишуся один і буду доживати роки на одинці поки не зустрів її.
Наші діти з Ларисою, так звали мою дружину, були дорослі. Вони рідко заїжджали. У нас було два сини Остап та Андрій.
Одного разу до нас в адміністрацію прийшла на роботу нова працівниця Соломія. Вона молодша від мене на 10 років. Завжди усміхнена, за цією усмішкою не можливо було розгледіти те що на душі в цієї жінки також горе. П’ять років тому потрапив у ДТП її чоловік, вона також лишилася на одиниці з донькою.
Ми одразу знайшли спільну мову. Виявляється ми любили одні й ті ж книжки, музику, фільми. Я не знав як розповісти синам про кохану і чи вони сприймуть те що між нами різниця у віці. Також я хвилювався чи не швидко в нас все відбувається. Соломія молода, красива, багато чоловіків її віку не проти б з нею зустрічатися.
-Ти що, дурнику? Я лиш тебе кохаю і мені ніхто інший не потрібен. – говорила вона.
Настав день коли я познайомив її з синами, я очікував іншої реакції. Але вони не зрозуміли нас, кажуть: «Ти звісно заслуговуєш найкращого, тату, мами немає вже 10 років. Але це не означає що варто кидатися в обійми першій зустрічній». Я намагався пояснити синам, що у нас з Соломією все серйозно. Послухавши мене сини мовчки встали та вийшли з квартири.
Тепер я перебуваю в сумнівах: пожертвувати своїм коханням заради синів, чи зіпсувати стосунки з ними заради коханої?
