Ми жили з дружиною в дуже добрих відносинах. Світлана, моя дружина мене дуже любила і поважала. Без її підтримки я б не знайшов свою улюблену професію, та мені, здається, й самого себе б не знайшов. Я працював моряком. Щоправда, було важко перші часи розлучатися із Світланою на такі довгі періоди, але ми змогли подолати цей бар’єр і щоразу виходили на новий рівень стосунків. Бо робота і насправді забирала майже половину мого всього життя. Ці постійні рейси, переїзди з одного місця на інше. Ці вічні розлуки з коханою. Але наша маленька сім’я зберігалася і ми цінували один одного.
Ми з Світланою планували мати трьох діток. Дуже старалися працювати над цим питанням, а може швидше метою, ніж питанням. Але чомусь моя Світланка довго не могла завагітніти. Ми зверталися до багатьох лікарів. Навіть пробували їхати до знахаря. Дідусь, який допомагає жінкам шляхом молитви зачати дитину. Якщо чесно, то я вже думав, що це в мені проблема, може це я безплідний. Але, ні, зі мною все добре я повністю здоровий. Ми п’ять років лікувалися, робили різноманітні процедури, які сприяють швидшому заплідненню. Навіть пробували робити штучне запліднення, але, на жаль, плід не прижився, ні за першим разом, ні за другим. Я навіть планув залишити роботу, щоб більше часу проводити зі Світланою і відвідувати лікарів. Але дружина сказала, що краще продовжувати працювати, адже гроші нам були дуже потрібні, бо на ці всі процедури і лікування, йшли немалі суми.
Якось ми зі Світланою відклали трохи свою мрію на задній план і продовжували дальше жити, я їздив в рейси, а Світлана працювала продавцем у магазині з одягом. Одного разу, коли я повернувся з рейсу на мене чекала приголомшлива новина. Моя Світланка вагітна. Нашій радості не було меж, як довго ми чекали на це щастя. Я готовий був носити її на руках до кінця життя.
Я дуже оберігав дружину в період вагітності, навіть взяв відпустку на час вагітності. Але якраз перед родами мене терміново викликали в рейс, я був змушений виїхати, в інакшому випадку я б залишився без роботи, а моя сім’я без грошей.
Я поїхав, і в рейсі з нами сталася непередбачувана біда, наш корабель забрали в полон. Ніхто не знав скільки ми там пробудемо. А пробули ми там рівно сім років. Жодного зв’язку з дружиною у мене не було. Я втратив будь- яку надію на майбутнє. Думав вже ніколи не повернуся додому.
Але цей день наступив, нас звільнили. Я приїхав додому, моя Світлана чуть не знепритомніла, за нею на вулицю вибіг наш син. Боже, як же він був на мене схожий. Світлана дочекалася мене, я був дуже щасливий.
