Після роботи вирішили з подружкою посидіти в парку, поговорити про наболіле, та й просто відпочити. Взяли з собою невеличкий перекус і попрямували до своєї улюбленої локації. Як тільки прийшли, побачили, що наше місце зайняла якась солоденька парочка, і ми вирішили присісти на сусідню лавочку, тому, що місць більше не було, все-таки літній п’ятничний вечір, люди хочуть відпочити.
Ми розмовляли, як нашу трапезу перервав гучний дитячий плач.
– Мамо, я хочу покататись на цій машинці — дитина маленькими рученятами вказувала на машинки, які здавали на прокат, аби діти змогли повеселитись, а батьки тим часом, трохи відпочити від дітей.
– Навіщо тобі ті машинки, йди он грайся в піску, — жінку аж ніяк не хвилювали бажання дитини, вона була зайнята своїми справами: в одній руці тримала сигарету, а в іншій пляшку дешевого сидру.
Вона була не сама, а зі своєю подружкою, так мені здалось. Та все ж дитина не переставала кричати, а її поведінка трохи надокучала людям.
– Ну мамо! Я хочу машинку!
– Та скільки можна, я тобі сказала, ніяких машинок! – жінка не стрималась, і ляснула дитину по сідницях. Малий ще більше почав кричати.
Мені було шкода дитини. Адже його не змогла виховати мама, він не розуміє ще, за що його б’ють. Я взагалі б заборонила таким жінкам народжувати, адже це дуже важливий крок, і до цього слід віднестись з великою увагою, а не так, як ця горе-матір.