Ми з чоловіком переїхали жити до Харкова. З друзями з провінції та рідними ми підтримували деякі зв’язки — привітання на свята і дні народження, інший раз просто поговорити, зустрітися …
І раптом чоловікові подзвонив колишній колега по роботі. Не товариш, не приятель, просто знайомий і прям таки напросився у гості. Мовляв, він у відпустці, ніколи в Харкові не був, на тиждень лише, побродити-подивитися. Начебто і нафіг він здався, але з іншого боку, все ж таки, колега. Коротше, мій чоловік від несподіванки не придумав, як відмовити йому. Та й якось, це не ввічливо, ще подумають, що ми зажерлися, ніяково потім буде …
Вранці коханий відпросився з роботи, зустрів знайомого, відвіз додому, видав ключі від квартири (дома ж нікого немає — я на роботі, син в дитячому саду, донька в школі) і побіг знову борозну орати згідно з посадовою інструкцією. А відзначити зустріч запропонував знайомому ввечері.
І дійсно, як обіцяв, ввечері ми з чоловіком накрили гостю гарний стіл, вони посиділи, позгадували, трошки випили … А гість, добре розм’якнув з хазяйського віскаря, задав цікаве питання:
– А що це у вас ніде грошей не має? Чи не довіряєте, чи що? Поховали все?
Ось тут-то ми, господарі, були шоковані …
Гостя ми не вигнали, бо мій чоловік людина м’яка, неконфліктна, інтелігентна. Але уявляєте, який осад у нас залишився?
PS. Грошей у квартирі ми дійсно не тримаємо. Так, дрібниці по гаманцях, решта на картках, великі суми в банку на депозитах.
