Днів десять тому до нашого реабілітаційного центру поступила чудна старенька. Вона була маленька, кругленька, зі зморшкуватим обличчям на якому яскраво вирізнялись молоді синьо-блакитні очі. «Бабуся-іриска». Так чомусь придумалось Максиму, він був її масажистом. Вона завжди була тиха та замріяна. Але її дивакуватісь була ось в чому.
Вчора був сеанс масажу. Старенька була дуже терпляча та витримана, а потім тихенько промовила:
– Коли трапляється біда, не питай себе за що, питай – для чого. Це час змін та роздумів. Цього не можливо передбачити і тим паче уникнути. Трапляється так, як призначено, але не більше, ніж ми можемо витримати.
Максим не був здивований, його руки тремтіли, він був не уважний і це було помітно.
Сьогодні, Максим забирав стареньку в басейн. За вікном гула страшенна хуртовина.
– Як ви добралися в таку негоду? – поцікавилась вона.
– З Божою поміччю, підвіз випадковий водій, – відповів Максим.
– Обов’язково після самої темної ночі, наступає світанок. І якщо душа жива – вона болить, а значить зцілюється. Життя триває. Все міняється, – шепоче бабуся собі під ніс.
– Справді? Дуже цікаво. Дякую.
– Навзаєм, шановний.
Під вечір, Максим затримався на посту і почув, як старенька розмовляє сама з собою.
– Не бійтесь змін, страшних, неочікуваних, неприємних. Життя завжди випробовує сильних. Це певний шлях до найкращого. Китайська приказка каже: «Те що трапляється, трапляється вчасно».
Минув тиждень. Сьогодні Максим зустрів ерготерапевта.
– Пам’ятаєш бабуську з синіми очима, так її вже виписали.
– Чому так поспішно?
– Мені не відомо. Тримай, вона тобі листа передала.
В обідню перерву Максим, присівши відпочити, прочитав таки листа. Охайним старомодним почерком, як пишуть літні люди, чорнильною ручкою було написано: «Нам задається, що все життя ще попереду.
Інколи ми не знаємо куди рухатись, але всі шляхи ведуть туди, де ми повинні бути. Досить сумнівів і тривог. Ризикуйте, помиляйтесь. Кохайте та дозвольте, щоб любили вас.
Завжди вчиться, пізнавайте нове, рухайтесь вперед. Визнавайте помилки, допомагайте людям. Живіть тут і зараз, дихайте на повні груди. Життя швидкоплинне… »
Максим задумливо поклав листа халата. Вийшов на ганок. Хуртовина, яка мела весь тиждень, вщухла. На яскравому синьо-блакитному небі показалось сонечко. «Бабуся-іриска», посміхнувся хлопець.
