Мій друг працює в іноземній компанії і йому часто потрібно літати за кордон, у відрядження. Цих вихідних ми зустрілись із ним у кафе трохи посидіти, поговорити та Олег почав висловлювати свої думки вголос. Він обурений тим, що мами із немовлятами літають разом з усіма людьми, бо пасажири змушені слухати крик і плач дітей.
Олег співчуває мамам, але не розуміє, навіщо знущатися з маленьких та тягнути у літак із собою. Невже не можна залишити на когось вдома, або перенести поїздку на наступний рік, коли дитина хоча б сиділа. Є різні життєві ситуації: возз’єднання сім’ї, лікування, але коли мама тягне ту малечу на відпочинок, то в Олега нема слів. У цей час те немовля, мало б спати чи купатися, а тут репетує на весь літак. Та напевне, його мама вважає не так, як друг. Хоча поведінку дитини можна пояснити, бо все нове і невідоме – а це безперечно стрес.
При посадці чи відправленню він завжди допомагає мамам із сумками та візочками, але тут же знову питання, а якби його не було? Якби вона сама впоралась із тим всім? І ще один нюанс, який виникає – плач дитини заважає усім пасажирам, а вони заплатили чималі кошти за переліт і не підписувались на те, щоб слухати та співчувати малечі чи її мамі.
Олег переконаний, що коли молода мама приймає рішення про те, що вона кудись полетить із немовлям, то зважає лише на свою думку і бажання. Не обдумуючи, який стрес завдає дитині та дискомфорт оточенню.
Я намагався якось змінити тему нашої розмови, та Олега було не зупинити. Він все одно повертався до болючої для себе теми. І веде розмову до того, що мами могли подорожувати до народження, потім рік – два потерпіти, а коли дитина буде трішки більша знову подорожувати.
Олег любить дітей, має трьох похресників, двох племінників, проводить з ними вільний час, можливо і тому ця тема є такою болючою. З немовлям ніяк не домовишся і не поясниш йому, коли з трирічною дитиною можна почитати книгу чи переглянути мультфільм.
Я зробив висновки із нашої розмови, що все потрібно робити у свій час. Не спішити жити!
