Я з чоловіком нещодавно розпочали своє спільне життя в одній квартирі. Чесно кажучи, це виявилося набагато складніше, ніж я собі уявляла. Коли я жила одна, могла нічого не готувати на вечерю, а замовити із ресторану, часто залишала речі не на своїх місцях і ніхто мені про це не докоряв. Та й зараз ніхто не докоряє, але певна відповідальність і відчуття сорому з’явилося.
Ми обоє завзяті кар’єристи, можна сказати, що нам навіть не вистачає часу на всі домашні клопоти. Було прийняте рішення найняти людину, що буде доглядати за господарством, а також готувати домашню вечерю. Пошуки тривали недовго. Антоніна Семенівна виявилася простою та привітною жінкою, років 30. Живе одна, незаміжня, дітей також немає, тож з радістю готова допомогти нам із хатніми справами.
Спершу всі знайомі відмовляли мене від такої кандидатки: «Раптом вона націлена на твого красивого чоловіка, у якого власний бізнес і грошей кури не клюють». Але я цілком йому довіряла.
Ще недавно своєю працівницею я нахвалитися не могла: ввечері до нашого приходу у квартирі завжди ідеальний порядок, свіжа їжа. Проте тепер сумніви заполонили мій розум. А все тому, що Антоніна надто сильно до нас прив’язалася.
Часто дзвонить у свій неробочий час, запитати як у нас справи. Вона навіть розмовляє з моїм чоловіком телефоном сам на сам! Я вважала, що ревнощі – це не про мене, але коли у чоловіка, після їхньої розмови, Антоніна не виходила із голови і весь наш вечір був лише про неї – я не витримувала.
Одного вихідного дня, я вирішила приготувати для нас вечерю. Такий був у мене настрій: зварити борщ, домашні котлетки та картоплю – все як у дитинстві. Пів дня провела за плитою, уявляючи як зрадіє чоловік. Але події того вечора змусили мене змінити погляд на все, що відбувається навколо.
– Чуєш, а візьми рецепт приготування борщу у Антоніни. Він у неї виходить зовсім інакшим, більш насиченим, напевно, – почула того вечора я від свого чоловіка.
– Що?! Тобі не подобається мій борщ?
– Звичайно подобається, як ти могла таке подумати? Просто рекомендую спробувати інший рецепт, для різноманітності.
Я зрозуміла, що жінка, яку я найняла – аж надто хороша господиня. Мій чоловік вирішив уже ставити її мені у приклад! Такого стерпіти я точно не могла. Антоніна ж не член сім’ї, а просто найманий персонал!
Наступного ж дня я прийняла рішення, що буду шукати нову людину. Бажано старшого віку, щоб мала та піклувалася про власну сім’ю!
Хто знає, можливо, я знайшла ідеальну працівницю, яка сумлінно виконує свої обов’язки, але зберегти сім’ю хочеться більше.
