Ситуація, коли жінка виходить заміж за чоловіка, який має дітей від першого шлюбу, зустрічається в моїй практиці часто, і я стала однією з таких. Я люблю чоловіка із двома дітьми від попереднього шлюбу. Дуже хочемо спільної дитини, але поки що не одружилися.
Начебто я й розумію, що це життя, і що нікуди від цього факту не подітися, але неконтрольовані спалахи ревнощів беруть гору. І тоді постійні розбирання, претензії, контроль, здається, скоро зруйнують наші стосунки.
Я ще мала дурість давати йому всілякі поради щодо виховання його дітей. Андрій після роботи приїжджає додому їсть та їде до тієї родини, повертається пізно. Відвідує їх практично щодня. Окрім того, ще й вихідні також. Мене знайомити не збирається, для спільного проведення часу.
Я не проти його дітей, просто намагаюся знайти з ним компроміс, щоб він рідше відвідував синів. На всі мої доводи, благання, умовляння коханий не зважає, сказавши, що з малими бачитиметься тоді, коли забажає він чи маленькі сини. Взагалі не уявляю, що ж там їхня мама робить, якщо чоловік щодня кілька годин їм приділяє.
Розумію, що діти ні в чому не винні і я маю його підтримати. Намагаюся абстрагуватись і просто слухаю його розповіді як передачу у телевізорі. Намагаюся не вмикатися і не коментувати. Але в результаті віч-на-віч із собою тільки ще більше себе накручую.