У Валентина Григоровича двоє дітей, вони вже дорослі і роз’їхалися жити в різні міста. Це дві доньки, вони живуть зі своїми сім’ями. Донька Алла поселилася недалеко від батька, всього за п’ятнадцять кілометрів від їхнього дому. Вона живе з чоловіком і має одну дитину. А от інша дочка, Галина, вирішила жити досить далеко, виїхала аж за три тисячі кілометрів від батьківського дому. Відповідно приїжджає Галинка до батька дуже рідко, може один або два рази в рік і все. Тато дуже переживає за доньку, адже вона сама живе так далеко, окрім чоловіка і двох дітей у неї нікого немає там.
Ось Алла частенько приходить до батька. Вона живе у квартирі, а батько має свій дім. От і хочеться жінці позасмагати на подвір’ї і щоб син подихав свіжим повітрям. Інколи Валентин Григорович просить донечку допомогти йому по господарству і ці прохання йому дуже важко даються, адже Алла не охоче слухає тата. Та й чоловік її, такий же. Йому б телевізор подивитися, шашлик посмажити та на рибалку сходити з друзями. А ще й донька просить батька посидіти з внуком, щоб більше часу мати на себе. Іванкові, так звали її сина, так подобається у дідуся в селі, що він сам проситься приїхати, тут так весело і добре- стверджувала вона. А Валентин мусить ці всі дні, коли приїжджає внук, приділяти йому. І нагодувати, і спати вкласти, і погуляти, і на річку зводити. Одним словом робить все тільки, щоб внукові було добре.
А потім Валентин Григорович біжить ще у свою майстерню, де виготовляє різні вироби з дерева, щоб мати додатковий дохід до пенсії. Добре, що внук вже трохи більший і в той час може погратися із сусідськими хлопчаками на вулиці. А коли додому вже Алла збирається і забирає Івана, то дідусь і ягідок лісових дасть, бо часто ходить в ліс, і грибочків. І огірки посадив нещодавно, то вже зійшли і може спакувати в сумку, все для дітей. Доньці тільки треба дати сумку, щоб чоловік доніс до машини і подякувати за все готове. Якось про себе дала чути молодша донька, Валентина Григоровича, Галина. Сказала, що хоче купляти з чоловіком машину у кредит і на перший внесок зовсім трохи не вистачає. Батько був дуже радий допомогти, адже гроші у нього були, він завжди відкладав. Був людиною такою, яка завжди мала гроші, як то кажуть, на чорний день або на допомогу дітям. Ось і знадобилися вони. Про те, що Валентин передав гроші Галині дізнався зять і дуже розізлився. Ми кожні вихідні приїжджаємо до твого тата, а він хоч би копійку дав дитині на цукерку- сказав чоловік Алли. Якщо твій батько вважає, що нам допомагати не потрібно, то і приїжджати ми до нього теж не будемо- обурювався Євген, так звали чоловіка Алли. Ось так подружжя образилося і в село тепер ні ногою.
Дідусь почав хвилюватися, дзвонити, питати чому вони не приїжджають, а точної відповіді на це запитання доня не мала. Якось одного разу Валентин Петрович подзвонив до свого зятя і спитався як у нього справи, як внук і як вони поживають.- Євгене, чим ви там так зайняті, що не хочете до мене приїжджати. Літо зараз, сонце, беріть Іванка і приїжджайте, що він там у квартирі робить?- питався чоловік. Почнете нам допомагати грошима або ж купите якусь дорогу річ, тоді і будемо приїжджати, а зараз можете і по телефону поспілкуватися з Івасиком. У Валентина Григоровича не було слів, він навіть не мав гадки, чому діти про нього забули. Та хіба я вам не допомагаю?- запитав він.- Свої гриби і ягоди самі собі їжте, нам вони не потрібні і взагалі у вас донька є от і з нею про це розмовляйте, а мене не треба чіпати. Ось так зять посварив батька з донькою і не дозволяє їздити до нього в гості.
