Настав той час, коли я нарешті приїхав у рідні краї. Тут нічого так і не змінилось…Той самий старенький паркан, квіти цвітуть ще ті, що матір саджала…П0мерла мама десять років тому, дуже сумую за нею, так не вистачає її теплих рук та ласки.
В мене ще є молодший брат. Батько Михайла любив більше, ніж мене, оскільки той дуже на нього схожий. Я ж більше на матір — спокійний та лагідний, за що тато часто сварив, оскільки справжній чоловік, на його думку, має бути із жорстким характером…Брат весь у батька — такий же хамовитий та черствий. В дитинстві ми часто з ним сварились, за що я отримував на горіхи, оскільки старшим був, а Михайло на мене лише жалівся.
Вдома я не був років з п’ять. За батька не переживав, є кому доглянути — брат по сусідству живе. Я ж хотів вибратися з того села і жити як людина. Городи мене не приваблювали, трактористом як тато і брат бути не хотів — ну не моє це! З дитинства мав велику тягу до науки, тому і вступив до вишу…Після закінчення мене взяли на хорошу роботу, з часом на квартиру власну назбирав. Зайнявся своїм бізнесом, зустрів кохану дружину. Але і про рідних не забував — пересилав грошей братові й батькові щомісяця, оскільки приїздити не міг тоді, був заклопотаний справами. Та признаюсь, знайти вільний день міг — не хотів…Ну дуже ранило те, як тато ставився до мене. До Михайла він звертався з любов’ю, його очі світилися добротою, а на мене ж дивився, як на злісного ворога…
Та все ж довелося перебороти себе і приїхати — у батька був ювілей. Дружина настояла на тому, щоб я був присутнім на дні народженні в тата, не чужі ж ми люди!
Коли приїхав навідати батька — той не дуже був радий мене бачити. З порогу почав дорікати мені в тому, що так не навідувався до нього. “Забувся ти сину, хто тебе дитинство все виховував, мені твої гроші не треба!” — говорив тато, а в самого голос трусився. Я ж не витримав, і вирішив сказати все, про що мовчав довгі роки. Згадав йому і дитинство своє, і брата, як мені боляче було. Михайло лише стояв і усміхався…“Добре, що в мене синочок молодший є, хоч буде кому води подати!” — ці слова я почув коли йшов назад до машини. Знаходитись більше тут не міг!
Наступного дня мені зателефонував брат і розповів страшну правду — виявляється, я не від батька. Тато взяв матір вже з дитиною, через це він мене так не любив…
