Я ніколи не хотіла братів чи сестер. Можливо, звучить егоїстично, але мені дійсно було добре одній. Проте хто мене питання, правда? Батьки захотіли другу дитину – вони її й народили.
Мені було тоді уже 10 років. Ви ж, напевно, прекрасно розумієте, що мені було не цікаво проводити час із малою дитиною, замість няньки. Батьки вічно працювали, а я сиділа вдома, – приглядала за сестрою. Через це у нашому домі завжди були суперечки. Як лише мене не називала мати: «невдячна», «егоїстка», «лише про себе думаєш». Насправді тоді хотілося лише гуляти із друзями, проводити час самостійно, розвиватися, навчатися чогось нового.
Дуже швидко я зненавиділа свою молодшу сестру, хоч розуміла її невинуватість. Тому після 9 класу повідомила, що вступаю до коледжу в інше місто. Ох, скільки ж було сварок через це. Батьки не хотіли відпускати, адже Міланці було лише 4 рочки, нікому буде водити її до дитячого садка, а потім забирати. Пізніше вчити з нею домашнє завдання та відвозити на різноманітні гуртки. Окрім того, на моє навчання і проживання потрібні додаткові кошти, які батько не бажав витрачати.
Знаєте, у той момент у мені прокинулася така відважність, що я самостійно подала документи, вступила на бюджет та переїхала у гуртожиток. Мені не допомагали, ні матеріально, ні морально. Ми майже перестали спілкуватися із батьками. Зате, сестра мала все, чого забажає: і дорогу техніку, і приватну школу, брендовий одяг.
Уже в університеті мені сподобався один хлопець, з яким ми одружилися. На весілля я не запросила ні батьків, ні сестру. Вони зовсім не знали про мого чоловіка. Ось так буває. Розказала їм все випадково, коли батько зателефонував щодо мого повернення додому. Тоді вони так образилися, що не розмовляли зі мною ще довгий час.
Коли сестрі виповнилося 14 років, мати згадала про мене, і вперше за довгий час сама зателефонувала. А знаєте, для чого? Щоб я допомогла сестрі зі вступом до коледжу, адже знаю як працює вся система. Можливо, одночасно і житлом зможу забезпечити. Це було дуже мило, але, звичайно, вона почула у відповідь мою відмову.
Я давно викреслила їх із свого життя, тепер у мене є власна сім’я, якою дорожу понад усе. Чоловік мене підтримує і розуміє моє ставлення до них. Ніколи не дозволю, щоб мої діти пережили подібне.
