Коли я з чоловіком, Андрієм, вирішила розлучитися, ми обоє прекрасно розуміли, що руйнування сім’ї величезна травма для наших дітей. Я переймалася, що дочка з сином переживатимуть більший стрес, ніж безпосередньо ми. Подруга – психолог якось казала, що буває так, коли спокійні діти, як мої, отримають глибокі душевні переживання. Та попри все, потрібно було вирішити, з ким вони залишаться: зі мною чи з чоловіком.
Насправді Андрій одразу пішов від мене до іншої. Звичайно, мені така ситуація була дуже неприємна. Спершу ми спокійно домовилися про графік догляду за дочкою та сином: тиждень у мене, тиждень – у нього. Проблема з’явилася тоді, коли Андрій вирішив запропонувати, щоб наш син залишився з ним, а дочка зі мною. Ну не можу собі навіть уявити, як мою дитину виховує чужа жінка.
Приблизно у той час я зустріла Максима. Чудовий чоловік, нас познайомила моя подруга на одній із зустрічей за чашечкою кави. Він проживав в США, тому коли наші стосунки почали прогресувати, чоловік одразу сказав, що повернеться додому лише зі мною та дітьми (Максим дуже їх полюбив та зміг знайти спільну мову). На свій страх і ризик я про це розказала колишньому, більше для того, щоб попередити, адже дітей він ще не скоро не побачить після переїзду.
От після тієї розмови, Андрій вирішив діяти радикально, і подав у суд на те, що забрати сина до себе. Перед тим налагодив з ним стосунки, купував дорогі подарунки, виконував всі забаганки, дозволяв те, що завжди забороняла. Таку ж модель поведінки прийняла і його нова дружина, щоб дитина полюбила її. Я програвала у прихильності від дитини на той момент і через це не могла зібрати речі та переїхати в Америку.
Не знаю як так трапилося, але суд постановив, що син повинен залишитися з батьком, вирішальним стало навіть те, що я планую вивезти його закордон, а це порушує право колишнього на зустрічі з дитиною. Головне, нікого не хвилювала дочка, адже на неї Андрій вирішив не претендувати. Напевно, ви скажете, що я погана мати, але мені нічого не залишалося, як віддати малого та поїхати з Максимом в Америку. До слова, син був лише радий.
Щодня ми зідзвонювалися, говорили по відео дзвінках, листувалися. Проте через деякий час, дізналася, що син зовсім не живе поряд із батьком, а у його матері! Я була дуже розлючена! Відсудити дитину, а потім просто відкинути від себе. От просто навіщо це було робити? – Принцип? Бажання нагадати всім, що він батько і має свої права?
Наступного тижня ми разом з Максимом прилетіли в Україну та знову звернулися до суду. Все закінчилося добре, – я забрала сина до себе і ми всі уже разом переїхали назад до США. Та все ж, до тепер не розумію, навіщо так зраджувати рідну кровиночку? Забирати її від матері, аби потім просто віддати до бабусі.
