Мені завжди здавалось, що мама більше любить молодшу сестру. Це не були дитячі видумки, просто їй дійсно завжди все сходило з рук. Навіть якщо вона справді була винна, то мати захищала її, говорячи, що та молодша. З віком нічого не помінялось, можливо, стало навіть гірше.
Тато пішов з сім’ї коли мені було сім, а сестрі п’ять. Вони з мамою завжди сварились і це мої єдині спогади про нього. Він працював до пізна, а мама звинувачувала його в зрадах. Досі не знаю чи було це так насправді, тому що після розлучення батько так і не одружився вдруге.
Ми з ним продовжували спілкуватися таємно від матері. Тато підтримував мене у всьому і просив не ображатись на маму. Їхнє розставання він пояснював тим, що вони не зійшлись характерами.
Мати не любила мене, бо я була схожа на нього, ззовні та за поведінкою. В будь-якій конфліктній ситуації вона говорила, що я його копія, або що така ж погана, як він. Мене це ображало до глибини душі, адже хіба я винна в цьому.
От молодшу сестричку вона обожнювала. У неї було більше іграшок та речей, сестрі ніколи ні в чому не відмовляли. Вони багато часу проводили разом, розмовляли. Мати постійно тлумачила їй які чоловіки зрадливі та що не варто довіряти їм.
Згодом я вийшла заміж. Мати не злюбила й мого чоловіка. Говорила, що він недостатньо заробляє, не такий на вигляд і інше. Тому щоб уникнути цих не потрібних розмов ми переїхали якнайшвидше в інше місто. Мені було радісно і спокійно жити без отруйних язиків матері та сестри. Ми майже не спілкувалися, лиш дзвонили одне до одного на свята обмінятися привітаннями та зустрічалися коли народилася внучка.
Мати була вже не молода. Сестра довго не виходила заміж. Вона у своєму виборі завжди покладалась на думку матері. Коли вже знайшла достойного претендента, то дітей народжувати було пізно. Часто вона говорила? що це моя вина, бо я поїхала і весь побут залишила на неї.
Невдовзі мама захворіла та вона відчула? що близиться її кінець. Потрібно було скласти заповіт, тому через стільки років їй прийшлось запросити мене з сім’єю на розмову. У мене була донька, яка майже не знала бабусю. Чоловік не хотів їхати, відчував? що все буде як завжди. Проте він помилився.
Матір просила вибачення за всі сказані слова. Вона говорила, що шкодує про втрачений час, за те що образа на батька вилилась на мене. Познайомилась ближче з внучкою. Та як виявилось, вирішила на неї переписати квартиру де ми всі раніше жили.
Моя сестра була роздратована. Вона хотіла цю квартиру для того, щоб жити в ній з новоспеченим чоловіком. Ніхто не міг уявити, що мати на кінці життя вирішить зробити все таким неочікуваним способом. Загладити вину шляхом написання заповіту.
Я намагалась відмовитись на користь сестри, але це було остаточне рішення матері. Проте вона говорила, що це найменше, що вона може зробити для моєї доньки.
Після того як мати покинула цей світ, ми продали квартиру та поклали гроші на депозит. Коли доньці виповниться вісімнадцять вона сама вирішить, що робити з цими грошима. Вкладе в навчання або купить однокімнатну у нашому місті. Ця квартира була нам не потрібна, адже була в містечку без інфраструктури і розвитку.
Сестра ще довго дзвонила до мене та не давала спокою. Просила відмовитись від житла на її користь. Проте я вирішила не йти на її поводу. Все що було в моєму житті, отримано тяжкою безперестанною робою, а вона жила коштом старенької. Та і її обранець вирішив, що потрапив у зручне становище одружившись з нею.
Я вважаю сестра не повинна ображатись на мене. Адже мати вирішила зробити так як вона захотіла, бо це її майно. Стосунки у нас без цього були погані, тому я нічого не втратила, а в доньки залишаться лиш хороші спогади про бабусю, яка не забула про неї.
Чи правильно я вчинила? Можливо, потрібно було віддати квартиру сестрі?
