Лицемірство і образи зустріли мене на зустрічі одногрупників.

Я з бідної родини. Мої батьки завжди старалися заробляти більше, щоб я все отримував чого хочу. Бачив як мої мама з татом працює важко, вже в 10 класі пішов літом на підробіток.

Я завжди знав, що працювати нелегко, але це виявилося для мене справжнім випробуванням. Я пішов працювати в супермаркет прибиральником. Важко було не те слово. Пішов туди спробувати себе на витривалість, тай грошей трохи підробити. Добре, що мама моя там працювала касиром, тому допомогла мені в моєму бажанні попрацювати.

Кожного ранку ми з мамою виходили разом на роботу. Я тільки тоді зрозумів по справжньому як я люблю своїх батьків за те, що вони так стараються для мене. Закінчилося літо я пішов до школи якраз почався одинадцятий клас скоро випускний. Я вирішив, що не буду просити грошей на випускний у батьків тому витратив ті, що заробив за літо.

Мамі було дуже ніяково чути це від мене, але вона прийняла моє рішення.
Закінчив школу на відмінно. Я хотів вчитися краще, щоб мені було легше вступити до університету. Вступати у медичний університет. Тому на перший курс вступив на державне навчання. Батьки дуже раділи за мене. Ось і прийшов мій перший день в інституті.

Одразу ж з першого дня я зайшов у колектив одногрупників не дуже вдало. Всі ж у перший день йшли відзначати успішний вступ. Я теж дуже хотів, але відмовився. Головна причина була в грошах, в мене було тільки на тиждень, тому не хотів витрачати. Всі одразу почали говорити, що я бідняк. Мовляв, навіть на святкування не маєш. Мені стало дуже образливо, але я розумів, що становище в мене не з найкращих, тому не хотів його ще більше погіршувати.

Пішов до своєї кімнати в гуртожитку і почав готуватися до занять, які мали відбутися на другий день.
Вже зранку я проснувся і побачив, що десь зник мій одяг. Я розумів, що не встигну на пари поки не знайду свої штани. Я так і не пішов того дня нікуди. Аж коли обідом приходять хлопці з моєї кімнати. Роман та Василь і починають з мене насміхатися, мовляв, ми тобі ще покажемо, яке насправді життя в гуртожитку. І почали кидати в мене моїм одягом. Я дуже хотів відповісти їм у відповідь, але стримував себе, бо розумів що якщо хтось почує наш скандал, то можуть вигнати з гуртожитку.
А це б могло для мене бути повним провалом, бо на квартиру в мене грошей не було, а доїжджати до університету було надто довго.

Кожного дня знущання в мою сторону не зменшувалися, а навпаки тільки збільшувалися. Я все терпів і розумів, що все ж таки це колись закінчиться.
Ось і прийшов останній рік навчання в медичному. Всі готувалися до складних іспитів. І я теж постійно сидів біля книжок, засинав пізно, зате як успішно я склав кінцеві іспити. Батьки безмежно були раді мною.
Прийшов день випускного в інституті, щоправда, мене там не було. Не мав бажання зовсім, та й тим більше я ні з ким не дружив, хіба з Іваном інколи перетинатися в інституту допомагали один одному в навчанні.
Коли я закінчив університет одразу ж подався на пошуки роботи за спеціальністю. Але розуміючи сьогоднішній світ і людей то максимум ким мене влаштували в лікарні то санітаром. Але й на цьому спасибі. Я зняв собі кімнату, бо на цілу квартиру ще не зміг заробити. Вночі підробляв охоронцем, тому на найнеобхідніше грошей вистачало.

Одного разу я мив підлогу в кабінеті, де проводилася важлива пресконференція. Уважно слухав що говорили професори і якось ненароком, але почав висловлювати свою думку з приводу питання, яке виставлялося на даній конференції. Мою думку послухали й взяли до уваги.
На наступний день я прийшов на роботу, мене закликав на розмову головний лікар і повідомив чудову новину. Про те що мене підвищують в посаді. Радості не було меж.
Пройшло ще трохи часу, тепер я працюю акушер гінекологом.

І тут я чую дзвінок, подзвонив Іван і сказав що через тиждень відбудеться зустріч одногрупників. Я довго думав чи йти та наважився піти. Пройшло 15 років. Так скоро. В той час у мене вже була сім’я троє розумних дітей дружина красуня. І улюблена робота про яку я все життя мріяв. Ось і настав день випускників. Ті люди ані на трохи не змінилися, я це одразу відчув. Почали казати за спиною, що мовляв машина не моя, костюм я взяв на прокат. Він як був бідняком так і залишився.
Я все чув і розумів, як добре що є такі люди низькі, лицемірні, адже через них і попри них можна дійти до вершин

Оцініть статтю
Лицемірство і образи зустріли мене на зустрічі одногрупників.