Людина повинна залишатися людиною завжди.

Ми з чоловіком вирішили зачати дитину. Ми жили разом вже пять років, але чомусь відкладали цю справу на задній план. Завжди на першому місці стояла робота, тай ми обоє непогано заробляли, а тепер, коли вже і квартира є, і зарплата нормальна ми подумали і обдумали все добре і напевне настав час жити не тільки для себе. На першому узд нам сказали, що буде хлопчик. Ми з чоловіком дуже зраділи.

Прийшов час родити, поганих показань для самостійних родів не було, тому над ранок я народила. Роди пройшли досить легко. Я чекала поки принесуть мені мого малюка. А тим часом до мене в палату підселили дівчинку, років двадцяти. Вона також народила в цей день, але шляхом кесарського розтину.
Поки мого малюка не приносили, ми розговорилися з Веронікою, так звали мою сусідку по палаті. Вона сказала, що сирота, виховувалася в дитбудинку. Мені так стало шкода дівчинку. Сказала, що батьки залишили її коли їй було всього два рочки.

Але попри те, що Вероніка виховувалася в дитбудинку вона була чуйною і люблячою мамою, я бачила як вона весь час голубила і дуже обережно ставилася до своєї дитини. Казала ще, що має коханого чоловіка, він її дуже любить і старається, щоб вона собі ні в чому не відмовляла. А ще розповідала, що батьки її коханого чоловіка її полюбили і прийняли як рідну доньку. Тепер я переконана, яка в людини в житті не була б  доля, нормальна людина буде нормальною завжди і в усьому.

 

Оцініть статтю
Людина повинна залишатися людиною завжди.