З Олею я познайомився в університеті — вона тоді шукала аудиторію, а я вирішив допомогти красивій дівчині. Тоді й зав’язалось наше спілкування. Пізніше я запросив її на побачення, згодом наші зустрічі продовжувались, і я зрозумів, що кохаю Олю. Я зізнався їй у коханні, як виявилось, це було взаємним.
Наші стосунки почали дуже стрімко розвиватися. Якось Оля зателефонувала мені, той дзвінок змінив тоді все моє життя.
– Привіт…У мене новина, але не знаю, чи вона для тебе буде хорошою…- голос моєї дівчини був дуже стривожений.
– Олю, що сталося, не лякай мене, будь ласка, — благав я.
– Я вагітна…
Дзвінок обірвався. Я був шокований цій новині, що аж зронив телефона зі своїх рук. Тоді я не думав, як почуває себе Оля, в моїх голові було тисячу думок. “Що робити?! Мені всього вісімнадцять! А що скажуть батьки!” – мій внутрішній голос змушував мене замислитись…Весь вечір я думав, як діяти в такій ситуації.
Зранку я вирішив поговорити зі своїми батьками, і розповісти їм, що сталось. Мама вже помітила мою дивну поведінку, і сама почала розмову.
– Синку, що сталось? Ти сам не свій!
– Мамо, у мене проблеми…З Олею, і я не знаю, що мені робити…
– Знову посварились? Синку, так буває, ви ще зовсім молоді!
– Мамо…Оля вагітна.
Якщо ще вчора в мене від здивування випав телефон з рук, то мама ледь стояла на ногах. Якби я не посадив її швидко на диван, вона б впала просто на підлогу. Я приніс їй воду і заспокійливе. Деякий час мама мовчала, і це мовчання було нестерпним.
– Синку, я звісно, не дуже рада такій новині, але ти, як справжній чоловік, маєш одружитись з Олею, я знаю, як це страшно, я сама тебе народжувала у 17, і тоді мені ніхто не допоміг, якби твій батько тоді сам не прийшов до мене, все було б інакше…
– Дякую, мамо…
Мені тоді стало дуже соромно. Я навіть не передзвонив Ользі, і не підтримав її. Я тоді думав лише про себе… Тоді я швидко поїхав до своєї коханої.
Двері мені довго не відчиняли, але я все ж продовжував стукати, в надії, що їх все ж відкриють.
– Та що тобі треба!? Йди геть звідси, ти руйнуєш життя моїй доньці! – почув я голос матері Ольги.
В дівчини не було батька, жила вона з мамою. Характер в цієї жіночки був нестерпним — Ольга часто жалілась на свою матір. Коли вона знайомила мене з мамою, то я думав, що це найгірше знайомство з батьками. Одразу зрозумів, що не подобаюсь їй.
Двері все ж відчинили. Мама Олі стояла, схрестивши руки на грудях із суворим виглядом. За її спиною я побачив заплакану Олю.
– Якщо ти думаєш, що я дозволю зруйнувати життя своїй доньці, то ти дуже помиляєшся! Оля не буде народжувати, вже завтра ми підемо на аб0рт, а тобі, хлопче, раджу піти звідси, і назавжди забутись, хто така Оля.
Її слова мені здались жахливими. Як рідна матір може так говорити своїй дитині? Невже вона хоче смерт1 своєму майбутньому онукові чи онуці?
Я вирішив діяти як справжній чоловік, так, як мені казала мама. Я забрав Олю, і ми разом почали збирати речі. Мама довго пручалась, але нам все ж вдалось забрати дещо.
Ми приїхали до мене до дому.
– Мамо, тато, тепер Ольга буде жити з нами, ви скоро станете бабусею та дідусем.
Батько був трохи шокований, а в маминих очах я бачив гордість за свого сина.
Ользі я зробив пропозиції. Паралельно з навчанням я влаштувався на роботу — працював у нічну зміну. Оля допомагала мені з навчанням — бо сама була вдома — готувалась до материнства.
Минуло дев’ять місяців. Дружина народила хлопчика. За весь цей час мама Ольги навіть ні разу не зателефонувала доньці. Оля постійно плакала з цього приводу, хоч її мама і мала жахливий характер, але вона її любила, і сумувала за нею.
На виписці з пологового будинку нас зустріли мої батьки та декілька друзів. Оля виглядала матір, але та так і не прийшла. Ми всі разом пішли святкувати народження синочка до моїх батьків. Під час застілля у двері подзвонили, я пішов відчиняти двері.
На порозі стояла мама Ольги. Схвильована, в руках тримала подарунки.
– Ну що, дасте мені глянути на свого онука? – запитала моя теща.
Оля почула голос матері, і вийшла до неї, з сином на руках. В обох на очах почали виступати сльози…
