З Сашею я познайомилась десять років тому. Тоді мені було двадцять п’ять років, і я вже мала дитину від першого шлюбу…Саша тоді ще не знав, що в мене є донька, і я боялась, як він зможе відреагувати, адже цей чоловік мені подобався, і втрачати я його не хотіла…
Я довго приховувала, що в мене була донька…Олесі (так звати мою донечку), тоді було сім років. Так, народила я її дуже рано — була наївною сімнадцятирічною дівчинкою, яка довірилась дорослому чоловікові, але ми розлучились, ще коли Олесі й не виповнилось пів року…Тоді я була дуже довгий час без стосунків, аж поки не зустріла Олександра.
Саша познайомив тоді мене зі своєю мамою. Вона мені одразу сподобалась — добра, привітна та щира жіночка. Саші дуже пощастило з матір’ю…В мене мами не було — я ніколи не знала що таке материнська ласка, але дуже цього хотіла. Росла я в дитячому будинку, тоді для мене найбільшою мрією було мати свою родину. Напевно й через це я рано вийшла заміж…
Анна Михайлівна (так звали матір Сашка) була вже на пенсії. Сашко був єдиною дитиною в родині, мама його народила дуже пізно. Але хлопець не був вдячний мамі — я бачила, які у них стосунки. Мені здалося, що Сашка дратує його рідна матір, бо вона вимагає до себе, на його думку, багато уваги…І мені було її шкода, тому я постійно до неї навідувалась і пропонувала свою допомогу, коли Саша не міг.
Наші відносини з Сашею затягнулись ще на пів року, і я зрозуміла, що мовчати більше не варто. Рано чи пізно він дізнається мій секрет, який я так ретельно приховувала. Я написала йому, що нам варто серйозно поговорити. Саша одразу ж приїхав до мене до дому. Я відчинила мовчки двері й запросила жестом на кухню. Саша не розумів, що відбувається, але послухався “моєї” команди. Коли коханий вже сів за стіл я пішла до вітальні, взяла донечку за руку, і повела на кухню. Очі Саші були сповнені повного нерозуміння.
– Познайомся, Саша, це — моя донька Олеся, їй сім років, Олеся, це (показувала я на коханого) – Олександр.
– Привіт — відповіла донька.
Саша був шокований. Він довго мовчав, напевно страшно було уявити, що зараз відбувалось в його голові.
– Приємно познайомитись,- холодно відповів Саша і вийшов з кухні, він попрямував до виходу. Я не стала його затримувати. Тоді я пошкодувала, що так пізно йому про все розповіла, але вже нічого не зміниш. Якщо Саша пішов — то він зробив свій вибір.
Єдине, про що я дуже жаліла, так це те, що я обманула таку добру людину як Анну Михайлівну. Мені навіть було соромно їй телефонувати, хто знає, що їй наговорив про мене син. Але якось до мене зателефонував невідомий номер, і я почула знайомий жіночий голос — це була Анна Михайлівна.
– Настя, чому ти пропала? Не навідуєшся до мене? – сумним голосом запитувала жінка.
– Анна Михайлівна…А хіба Саша вам не розповів?
– Розповів…Це звісно не добре, що ти раніше не розповіла про це…Але я на тебе не ображаюсь, це ваші стосунки…- відповіла Анна Михайлівна, а я була вражена мудрістю цієї жінки.
– Мені дуже шкода, що з вашим сином в нас так нічого і не вийшло…
– Приходь завтра до мене — з донечкою познайомиш…Ми так довго не бачились.
Дійсно…Ми не бачились дуже довго, але Анна Михайлівна стала для мене як рідна матір, тому я не змогла їй відмовити. І яка взагалі різниця, я хочу з нею побачитись не заради Саші.
Наступного дня я взяла Олеську і ми разом пішли до старенької в гості. Анна Михайлівна була дуже рада мене бачити. Вона приготувала свій фірмовий пиріг і вгощала нас. Ми довго розмовляли, але тему про наше розлучення з Олександром не чіпали. Олеся також полюбила Анну Михайлівну — в неї ніколи не було бабусі, тому зараз вона відчула, що це таке.
Минули роки, Саша одружився з молодою дівчиною, згодом у них з’явились діти. Про це мені розповіла Анна Михайлівна, бо з Олександром я не спілкувалась. Вона жалілась, що син поїхав закордон, і тепер вона бачить його лише через камеру смартфону, і що вона залишилась зовсім сама. Але я заспокоювала Михайлівну : “Чому це сам? Тепер у вас є я й Олеська! Ми подбаємо про вас!”.
Саша знав, що я спілкуюсь з його матір’ю, але не був проти. Цікаво, чи про наші стосунки знає його дружина? Тому що я розумію, що це все виглядає дуже дивно, але мої наміри зовсім інші…
Я також вийшла заміж. Йому було 47, також був колись одружений, мав двох доньок від першого шлюбу, старша — однолітка Олесі.
Тепер моє життя склалось так — як я і хотіла. Я мріяла про велику родину…Але не вірила, що в мене колись будуть не тільки діти та чоловік, але й матір. Анна Михайлівна стала для мене рідною…
