Віталік та Галя були односельцями. Дівчина навчалася у педагогічному коледжі, готувалася до випускних іспитів. Віталік на той час уже працював на полях в одного багатого фермера. Теплого літнього вечора хтось постукав у двері Галиної хати. На порозі дівчина та її батьки побачили Віталіка, який прийшов просити руки дівчини та батьківського благословення.
На осінь уже зіграли весілля. Молоді стали жити в Галини разом з батьками. Місця було вдосталь, тесть добре постарався ще за молодості, щоб звести добротний двоповерховий будинок з великим подвір’ям, садом, клумбами.
Віталікові батьки жили неподалік. Великих статків не мали, але не бідували. До невістки та сватів відносилися нейтрально. Час від часу приходили до родини в гості, обговорювали плани на майбутнє, ділилися новинами.
Через декілька місяців Галина повідомила радісну звістку, що чекає дитину. Віталік світився від щастя, він так хотів донечку, навіть ім’я вже придумав. Чоловік почав їздити на заробітки у столицю, щоб забезпечити жінку та майбутнє малятко всім необхідним. Галя успішно на той час склала екзамени, отримала диплом, але на роботу так і не вийшло через вагітність.
Начебто, все проходило добре. Молода мама сумлінно кожних два тижні їздила на плановий огляд до свого гінеколога у районний центр, приймала всі призначені вітаміни, зберігала спокій та правильно харчувалася. На останньому УЗД лікар запідозрив щось неладне, проте обладнання було старим і він достеменно не міг дати відповідь, що йде не так у розвитку дитинки. Галина отримала направлення в обласну клініку. Поїхала туди разом з Віталіком та своєю мамою. Вирок просто привів усіх в шок. Малеча розвивалася добре, принаймні, так казали, але тепер 90 % того, що народиться з церебральним паралічем.
Галина довго плакала, не могла усвідомити та прийняти цю новину. Вона пішла до церкви, довго ридала, молилася, благала Бога щось змінити, не кинути їх у такій біді. Віталік ходив похмурий та мовчазний, але всяко старався підтримувати дружину.
Наступив час пологів. Галина народила красиву дівчинку з голубими, як у Віталіка, очима. На перший погляд, все було чудово. Проте після ретельних перевірок лікарів-спеціалістів таки поставили діагноз – ДЦП. Галя старалася триматися, не показувати свого відчаю, бути сильною.
Після виписки почалися численні візити до масажистів, у басейн, прийом сиропів, таблеток, томографія голови, хребта. Малеча була досить терпеливою, рідко плакала, багато спала. Назвали дівчинку Ліля. У лікарнях з нею завжди поруч була Галина та її батько. Віталік у цей час без зупинки працював, змарнів, схуд, але здаватися не міг.
Брат Віталіка Артем довгий час проживав з сім’єю у Швеції. Артем знав про проблеми зі здоров’ям новонародженої племінниці, тому кликав брата до себе. Там і зарплати високі та лікування якісне. Віталік не мав таких коштів, щоб виїхати найближчим часом. У своїх батьків теж не просив, тому що знав, що вони теж живуть скромно. Звичайно, міг звернутися до Артема, проте соромився. У брата було четверо дітей, жінка в декреті та він – єдиний годувальник. Хоча Артем ніколи б не відмовив.
Чоловік порадився з Галиною та звернулися за матеріальною допомогою до її батьків. У відповідь почули образливі слова від матері:
-Ми все розуміємо, хвора дитина, нам дуже прикро, робимо все, що у наших силах. Тато днює та ночує разом з Галею та малечею у лікарнях. Ти, Віталику, багато трудишся. На мені будинок, прибирання, господарка, городи. Я вже теж не молода, але словом не обмовилася, що мені важко. Грошей ваших не бачимо і не беремо. Не запитуємо навіть, скільки заробляєш і куди все йде. Тому, вибачте, розв’язуйте свої проблеми самі. Чим ви думали, коли створювали сім’ю?
У Віталіка очі від подиву на лоба полізли:
-Мамо, ви серйозно? Куди ми витрачаємо гроші? Та все до копійки практично йде на лікування Лілі. Ми ні разу у вас не попросили навіть гривні. Я і Галя вже не пам’ятаємо, коли востаннє собі взуття нове купляли. Та це нікого не хвилює. Добре, вибачте, що потурбували.
На такій ноті розійшлися по кімнатах. Віталік знайшов таки гроші, щоб виїхати у Швецію до брата. Йому позичив той фермер, в якого чоловік колись працював. Артем допоміг виробити Віталіку документи, знайшов хорошу роботу і невдовзі чоловік переїхав туди. Заробіток був у рази вищий, як в Україні. Та головною метою Віталіка було обжитися на новому місці та забрати туди своїх дівчаток, бо Лілі треба було якісніше та сучасніше лікування.
Проходили тижні, місяці, Віталік непогано вже облаштувався у Швеції. Одного дня пролунав дзвінок від Галі:
-Коханий, я дзвоню ось чого. Мама вирішила, що батькові теж слід поїхати заробити трохи, поки ще є сили. Старість не за горами. Чи можеш ти допомогти з документами та пошуком підхожої роботи?
-Ти знаєш, Галино, тебе зовсім нічого не змінює. Вони дорослі люди. Коли створювали сім’ю, то мали знати, що доведеться розв’язувати проблеми самостійно. Немає у мене часу та бажання. Вибач. А вам я придбав квитки на наступну суботу, орендував затишну невеличку квартиру, підібрав з Артемом хорошу приватну клініку, де лікуватимуть нашу Лілю. Тещі та тестю великий привіт!
Галина поклала слухавку. Їй чомусь зовсім не було образливо за батьків. Вона спокійно підійшла до матері та сказала їй:
-Мамо, батько уже не в тому віці, щоб роз’їжджати по закордонах. А ми йдемо збирати валізи.
