Одного разу я їхав по дружину і дітей в село до тещі. Дорога була довга. Літні канікули щороку проходили у бабусі в горах. Дітям було надзвичайно цікаво і повітря чисте, не те що в місті. Та й дружині було легше справлятися з трьома непосидющими хлопцями. Проте така історія зі мною відбулась вперше.
Перед днем мого виїзду падав сильний дощ. Мені здавалось, що повернення сім’ї додому прийдеться відкласти. Але коли знову засвітило сонечко я помчав за ріднею, бо дуже скучив.
Залишалось зовсім трошки до пункту призначення, як раптом мені пробило колесо, каменем який скотився з гір під час дощу. На щастя, я їхав на невеликій швидкості. Запасне лежало у багажнику, лиш самостійно замінити його не вдавалось.
До найближчого села було три кілометри. Після дощу в горах підвищена вологість і йти важко, але я справився. Зайшовши в місцевий магазин я попросив чоловіків, які там були допомогти мені. Проте мій зовнішній вигляд спровокував недовіру до моїх слів. Протягом часу якого я пробував замінити колесо, мій одяг покрився болотом та мастилом. Мабуть, моя реакція була б такою ж, якщо б якийсь незнайомець в брудному одязі просив допомогти з машиною яка знаходиться бозна де на лісовій дорозі.
Телефон розрядився, дружина, мабуть, сильно хвилювалась, адже я не встиг розповісти їй, що сталось та попросити допомогу з рідного селища. Тому єдиним виходом в цій ситуації було сісти і перепочити.
Як ось до мене підійшов дідусь.
-Що сталось, хлопче? Схоже ти не місцевий.
Я розповів старенькому, про свою незвичайну мандрівку. Мені пощастило, адже в нього був син, який чудово розбирався в автомобілях і який залюбки погодився б допомогти. Та й виявилось, що дідусь знайомий з моєю тещею.
Іван, звали сина дідуся, був веселим вусатим чолов’ягою. В цю ж мить ми поїхали в сторону покинутої мною машини. Він хвацько і швидко замінив колесо, наче з пелюшок вмів цим займатись.
В подяку за таку доброту я вирішив купити продуктів для дідуся. Ми поїхали в магазин, де спочатку, мені відмовили в допомозі. Чоловіки так і сиділи там, наче нічого й небувало. Купивши все необхідне, віддав пакет Івану і ще декілька сотень зверху.
–Це за що такі привілеї, Іване? – озвався один з чоловіків.
-Чоловік цей з сусіднього села, тітки Ганусі зять, колесо пробив на повороті. От ми з татом допомогли йому.
-Так чому не сказав одразу, що ти свій? – спитав той сам чоловік. – Ми б з друзями з радістю допомогли тобі. А ти мовчиш, звідки нам знати.
–Допомагати потрібно будь-кому, незалежно від походження чи зовнішнього виду. -відповів я.
Подякувавши ще раз я вирушив в дорогу. Дружина була схвильована, але рада бачити мене. Я розповів, якою веселою була моя поїздка та чому затримався.
Цей випадок став повчальним і для мене. Тому тепер сам стараюсь допомагати людям чим можу.
