З братом у нас досить велика різниця у віці — тринадцять років. З пелюшок я доглядав за Сергійком, був його за батька, оскільки наш тато помер, ще коли братику і місяць не виповнився. Мама важко працювала, аби нас забезпечити…Я мусив їй допомагати, тому весь час возився із Сергієм.
Хоч і брати, але ми кардинально з ним різні! Я пішов працювати у сімнадцять перший раз, коли малого нарешті віддали до садочка. Працював важко, на усіляких підробітках, оскільки неповнолітнього ще на нормальну роботу брати не хотіли, але гроші приносив гарні, мама мною дуже пишалась. Невдовзі вступив до вишу і влаштувався на хорошу роботу, згодом зміг придбати дім за власний кошт.
Зараз мені тридцять три, у мене є квартира, машина та будинок. Всього цього я досягнув сам! Мамі допомагаю все життя, їй з Сергієм дуже важко. Брат зовсім не схожий на мене — гульвіса та ледар, йому б тільки в клубі танцювати та з дівчатами вештатись…Вже двадцять років неробі, а зовсім про майбутнє не думає. Я намагався йому пояснити, що так жити не можна, навіть в компанію свою хотів влаштувати, та хто ж його візьме без освіти? Та і бажання не має…
Нещодавно зателефонувала мені матір і повідомила, що Сергійко все ж догрався. Від брата завагітніла одна дівчина, і тепер вони живуть разом. Мама жаліється, що її зарплати не вистачить, аби молоду родину прогодувати, та й на майбутню дитину грошей багато піде. Попросила мене дещо…
Матір наполягає, щоб я продав свій будинок і віддав гроші братові, оскільки йому вони потрібніші. Я ж просто ошелешений від цієї ситуації, не розумію, чому це маю продавати дім? У його роки сам на своє житло заробив, ні в кого й копійки не попросив. А тут такі справи…Так, родині потрібно допомагати і підтримувати одне одного, але це я вважаю просто нахабством!
Ну як це я маю продавати свій дім? Так, живу зараз з родиною у квартирі, а будинок ми здаємо в оренду, з цього маємо дохід. В самого ж сім’я велика — троє діток. І тепер я маю все покинути й мчати на допомогу братові? А він мені колись допоміг? Це ж я його завжди рятую з різних ситуацій, а мені за те і спасибі ніхто не скаже.
Мати ображається, навіть ультиматум поставила, що говорити зі мною не буде, в мене ж грошей, хоч греблю гати…Ну і нехай, досить вже. Хай живуть як хочуть і зі своїми проблемами самі розбираються.
