Пройшло уже понад 20 років як закінчили школу, а ми до тепер із однокласницями зустрічаємося та проводимо час разом. У всіх нас уже давно є сім’я, дорослі діти, окрім Вікторії. Одна вона ніяк не може знайти своє щастя, а все тому, що давним-давно її мати забрала його в неї.
Коли ми були ще у старших класах, у Вікторії в першої з нас всіх з’явився залицяльник. Гарний був хлопець: високий, стрункий, а працьовитий який. Як на мене, це була найкраща партія для подруги, адже сама вона дуже красива та ще й з села, де потрібно далеко не лінивого чоловіка. Зустрічалися вони понад 5 років, хоч її мати була не в захопленні і щоразу сперечалися з ними.
Справа вже майже дійшла до весілля, проте матір Вікторії їх не підтримала. Сказала, що не дасть свого благословення – рано ще будувати сім’ю, хлопець із бідної сім’ї, не зможе забезпечити її дочку. Потрібно володіти міцною волею та наполегливістю, щоб піти проти батьків, а у подруги цього не було. З часом вони і розійшлися, не витримали їхні стосунки постійних докорів. Нещасна Вікторія так багато плакала, що я не знала як її втішити.
Пройшло чимало часу, ми всі знайшли чоловіків та вийшли заміж, народили дітей, а подруга все у дівках. І на побачення часто ходить, знайомиться із чоловіками, – а стосунків немає. То недостатньо красивий, то заробляє мало. Іноді попадають такі, котрі зовсім не хочуть нічого серйозного від жінки. Здається мені, вона не може забути Ярослава. Я хотіла їй допомогти, знайти того хлопця і поговорити з ним, можливо, він також все ще кохає подругу. Проте дізналася із соціальних мереж, що він як два роки уже одружений і очікує на першу дитину.
Під час останньої зустрічі Вікторія розказала, що люди в селі почали перешіптуватись, мовляв, заміж вона ніколи не вийде, стара уже, всі нормальні хлопці давно зайняті. Цікаво, чи зрозуміла тепер її мати, що натворила у свій час і як забрала у доньки право на кохання та сімейне щастя? Любов до донечки виявилася надто токсичною, такою, що не змогла відпустити її у потрібний час.
