Я вийшла заміж 10 років назад, коли мені було всього лише 20 років. З першого погляду, може здаватися, що все у нас у цьому житті прекрасно, але чомусь останнім часом мене все більше переймає одна й та сама думка, – щось не так у нашій сім’ї.
У перші роки подружнього життя, мені дійсно хотілося повністю догоджати своєму чоловікові, виконувати кожне його бажання, з любов’ю слухати кожне слово. А потім почалася буденність, якась рутина, ми звикли один до одного, це доволі закономірно. Далі народилися діти, які потребують всієї любові та ласки, тож моя увага перекинулася на них. Зараз я раптом почала помічати, що мій чоловік нібито живе окремо: у мене своє життя, у нього своє. До того ж моє складається надто передбачувано: будинок, сім’я, робота, діти.
Через роки нашого спільного проживання, чоловік почав дуже часто у своїх розмовах робити порівняння мене з моєю давньою подругою і, причому порівняння не в мою сторону. Уявляєте собі? Такі розмови стають дедалі частішими. Я за останній рік дізналася, що у його мами борщ смачніший ніж мій, у співробітниці краща фігура, та й взагалі, дружина його друга встигає і заробляти багато, і підтримувати ідеальну чистоту в оселі. Відчуваю, нібито програю за всіма пунктами.
Навіщо тоді було на мені одружуватися і співати серенади про мою ідеальність?!
От цікаво, з чим це пов’язано? Адже раніше такого не було, я навіть думала, що вийшла заміж за найкращого чоловіка, який ставиться до мене, як до королеви. Почалися думки про розлучення, хоч всі кажуть, що він з часом заспокоїться, хоч я вважаю, що все одно не зможу налагодити з ним попередні теплі взаємини.
Підкажіть, будь ласка, як пояснити коханому, що таке ставлення дуже образливе і не можна так поводити себе із дружиною. Насправді мені здається, що зовсім скоро, на жаль, я зненавиджу колись свою найріднішу людину і нехай він шукає собі ідеальну дружину, а не продовжує жити зі мною та принижувати кожного дня.
