У колективі нерідко ми з подругами обговорювали жахливі історії, коли чоловіки покидали
своїх жінок разом з дітьми, щоб стати щасливими з іншими. Я не уявляю що відчувають тоді покинуті, бо обставини не з найкращих.
Мені довелось у житті побачити різне та й ще з малечку полюбляла фільми та серіали жанру детектив. Можливо саме тому, коли я виходила заміж не довіряла чоловікові.
Олександр був цілеспрямованим та працьовитим, і схоже саме за ці риси моя мама полюбила мого чоловіка так швидко, бо завжди хотіла, щоб мій батько був таким.
Любий мав дві роботи й коли його прийняли у компанію, що займалась будівництвом, відтоді він, не покладаючи руки, приносив хороший прибуток і з часом ми з’їхали з моєї квартири у будинок, неподалік від центру міста. Я ж працювала у власній фірмі, яка лише розквітала.
Ми жили не тужачи близько 17 років, вже мали трьох дітей, двоє з них зараз навчаються в Америці, а найменший — Марк, зараз під наглядом няні, тому я з чоловіком можемо не перейматись ними та жити для себе у задоволення, але Саша почав частіше затримуватись на роботі.
Це було Різдво Христове, я покликала свою подругу і ми разом святкували та згадували молодість. Раптом стало чути стукіт у двері.
Я відчинила й побачила зовсім незнайому мені молоду жінку, яка наполягала на розмову.
Вона була вагітною, схоже, що народжувати їй уже зовсім скоро. З моїх губ вирвалось запитання: “Хто батько цієї дитини?“. Жінка розплакалась та почала вибачатись, мовляв, вона нічого не знала.
Я не знала як реагувати на таку новину, але, поговоривши з нею, дізналась, що мій чоловік залицявся до неї, вона закохалась у нього, а коли розповіла про вагітність — він наполіг на аборті, на що майбутня мама відказала і відтоді вони не розмовляли.
Жінка повідомила, що самотня і це було її перше кохання, заради якого багато чим пожертвувала і зараз у дуже скрутній ситуації і я, не знаю чому поглянула на зображення різдвяної листівки, де був зображений маленький Ісус у яслах, і вирішила допомогти з немовлям, що має появитись на світ. Вагітна розгубилась, почала гірко плакати й дякувати за допомогу.
Новонароджений ріс, а я часто проводила з ним вільний час, беручи з собою Марка. Він був дуже схожими на батька. Мати малюка сказала, що я доволі непогана справляюся.
Так я і дотримувалась своєї обіцянки, а над питанням щодо чоловіка – мені ще потрібен час для роздумів.
