Дуже часто чую від знайомих, що вони відмовляються знову шукати своє щастя та кохання, адже у них уже є діти. Оскільки гармонія у сім’ї залежить від обох, багато бояться, що почнуть виникати сварка через те, що чоловік чи жінка будуть надто багато уваги приділяють дитині від першого шлюбу, або зовсім забувають про неї, як про гірке минуле.
У мене трапилася така ж ситуація. Народила свого сина ще у 19 років, від чоловіка, який був моїм першим шкільним коханням. Проте життя швидкоплинне, наші почуття згасли доволі швидко й уже у 23 я була розлучена. Але мені було ще так мало років, ще така молода! Хіба варто ж закопувати у собі можливість створити нову сім’ю лише через те, що мала такий досвід раніше?
Моєму синочку, Арсенчику, було 5 років, коли я познайомилася із новим чоловіком. Кажуть, що це вже достатньо років для того, щоб зрозуміти, що мама вирішила знайти іншого нерідного батька. Саме через це мені довелося трохи перейматись, адже не знала чи зможе син полюбити Сергія як татка, а окрім того, моє хвилювання підсилювала думка, що коханий може не сприйняти моєї дитини. Ділити любов між двома не хотілося, це просто неможливо.
Через два роки подружнього життя у нас народився другий син, Артем. Арсенчик уже зрадів братику, а я була щаслива, що син прийняв повністю нову сім’ю, а Сергій ставився до обох дітей однаково. Пройшли роки, діти росли у любові, настав час забезпечувати їх для подальшого і самостійного життя.
Так трапилося, що моєму старшому синові, колишня свекруха, мати його біологічного батька, переписала у спадок квартиру, як єдиному онуку. Тож Арсен, на мою думку, був уже забезпеченим майном. Лишилося назбирати на житло молодшому. Ні у нас, ні у моїх батьків чи тещі з тестем немає великих заробітків, щоб так просто його придбати. Довго думаючи про це, я з чоловіком прийняли рішення залишити нашу квартиру для Артема, а самим перебратися до будинку моєї матері за містом.
Ось тут з’явилися непорозуміння, адже Арсен вважає, що моє такі ж права на наше житло, як і брат, мовляв, потрібно поділити порівну. Що мені робити, як правильно йому пояснити, що у нього уже є своє житло? Я ж не можу залишити Артема без власної оселі.
